На відміну від деяких коментаторів на тему я не висловлюватиму песимізму. Зустріч лідерів відбулася, проводити її просто щоби сказати кілька слів, навряд чи мало б сенс. Якісь рішення були ухвалені або я дуже сподіваюся на це.
Більше того, є важливі моменти, які вимагають значно більшої уваги та аналізу, ніж зробити заяву для преси.
Немає жодного сенсу давати ворогові карти в руки та оголошувати про свої плани. Заяви не досягають перемоги на полях битв. Але можна прийняти важливі рішення, які попередять або навіть можуть запобігти діям ворога.
Ми можемо сподіватися що такі рішення було ухвалено. Але сьогодні, в ці дні це не даність, а питання, яке має бути підтверджене фактами в реальності.
Не секрет, що для Заходу ризик випадкової, непотрібної, на його думку, ескалації відіграє значну і серйозну роль. Здається, межа проведена досить чітко: Захід піде на відкриту війну з Росією якщо доведеться захищатися, але намагатиметься уникнути такого прямого втручання практично за будь-яку ціну, якщо це не торкнеться його власної території, та й то не цілком зрозуміло.
Ситуація ускладнюється тим, що ворог знає про це і намагається регулярно цим користуватися: останній випадок ми щойно бачили.
Це баланс, і в ньому лежить межа між обережністю, мудрістю, стриманістю і слабкістю та нерішучістю. Захід підійшов досить близько до цієї межі, і вона заслуговує на серйозну увагу з боку західних суспільств та України.
Інтерпретація позиції противника як слабкість призводитиме лише до збільшення натиску ворога. Важко думати, що лідери Заходу цього не розуміють. Але покладатися на слова вже не можна. Захід уже прийняв і, мабуть, виконує дивне, абсолютно незрозуміле рішення не збивати засоби ворога над своєю власною територією. Жодних раціональних пояснень цьому я не бачу і цe вже створює певне занепокоєння.
Попереду лежить лише одна межа, і вона абсолютно зрозуміла: застосування ворогом балістичних ракет отриманих з Ірану, по території України. Якщо це станеться; то має бути логічна і неминуча відповідь. Інакше сперечатися, що рубіж між обережністю і нерішучістю перейдено буде важко.
Але й це питання слід розглядати у ширшому контексті, як уже було сказано раніше.
Захід ніколи не буде повністю впевнений у наданні Україні можливості використовувати свою зброю в самій Росії. Це даність, і Україна повинна це розуміти. Можливо, було б непродуктивно чинити тиск і докладати зусиль там де опір є практично гарантованим. Україні треба будувати план який ґрунтується не на істеричних відозвах та розриванні сорочок, а на реалістичній можливості та спроможності стримувати й знищувати ворога, власними засобами та за допомогою союзників, не ускладнюючи стосунків із ними.
Найбільш прийнятний варіант для Заходу - якщо російський режим визнає безперспективність або зіткнеться з наростаючими проблемами вдома, які не дозволять їй продовжувати війну. Це може бути бажаним варіантом і для України, звісно, не виключаючи силового звільнення окупованих територій. Але шлях до нього непростий і на ньому не буде простих і швидких рішень.
Сьогодні шлях до української перемоги визначено: знищення ворога; завдання йому максимальної шкоди; знищення його військової інфраструктури та ресурсів. Україна показала свою здатність захищатися. Наступний логічний крок - це довести здатність перемагати.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma