Enigma Enigma

Євген Харитонов

2019-12-03 20:22:41 eye-2 2947   — comment 0

«ЗАХИСТ ВЕЛИЧІ»: ПОПЕРЕДЖЕННЯ З МИНУЛОГО

«ЗАХИСТ ВЕЛИЧІ»: ПОПЕРЕДЖЕННЯ З МИНУЛОГО

 

Я вже писав, що переслідування владою Софії Федини і Марусі Звіробій, яких підозрюють у публічній погрозі вбивством президенту України має, як на мою думку, ознаки «полювання на відьом», причому, з метою відвернути увагу громадськості від недостатньо активної боротьби Зекоманди з реальною злочинністю.

Водночас ця мета не є єдиною: достатньо чітко проглядається бажання влади заразом набрати на купу інших бонусів на цих теренах.  Таке бажання не дивне, оскільки сама по собі карна справа не виглядає перспективною, як би не хотілося цього «правоохоронцям». За версією слідства, 26 жовтня Федина та Звіробій висловлювали погрози вбивством Зеленському, критикуючи у соцмережах його поведінку під час візиту у Золоте. Але, з таким же успіхом, їх звернення до президента можна розцінювати як інформацію про невідомий йому стан речей, попередження про небезпеку з боку людей, стурбованих тим, що держава у критичний час може залишитись без гаранта Конституції, Головнокомандувача ЗСУ та, врешті, ще багато без чого. (Такий погляд на ситуацію, що склалася, вже має гарне обґрунтування з абсолютно слушним акцентуванням при цьому уваги на тому, що акції влади на цих теренах, які відбуваються останнім часом, - це тільки початок подій, котрі можуть вилитися у щось надзвичайно небезпечне для України, але дуже бажане для Кремля та Луб’янки. Див.: Звіробій і Федина: погрози президентові чи констатація фактів? 01 грудня 2019, Сергій Грабовський. https://www.radiosvoboda.org/a/30301197.html)

 

 

Проте, слідчі центрального апарату Державного бюро розслідувань у тісній співпраці та за оперативного супроводу Служби безпеки України скерували до Генеральної прокуратури України проект повідомлення про підозру у погрозі вбивством щодо Президента України чинній народній депутатці України та громадянці. Крім цього, до прокуратури направлено проект подання до Верховної Ради України про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності згаданої народної депутатки України.

У зв’язку з цим небайдужі громадяни звертають увагу на те, що  за попередні п’ять років, попри публічні погрози попередньому президенту,   такої бурхливої діяльності з відкриттям справ, спрямуванням їх до прокуратури і голівне – публічних експресивних рапортів не пригадується. Це наводить на думку, що або тоді такі погрози не вважалися серйозними, або президент не звертався з відповідними заявами, або не було «штатного заявника» (до минулого якого є чимало питань, котрими не переймаються правоохоронні органи, зайняті розслідуванням «загрози»). Відтак виникає припущення: можливо, служба тільки зараз, з приходом нової влади, якось по-новому загорілась бажанням розслідувати загрози першій особі, у чому раніше вона не була заміченою. (https://defence-line.org/2019/11/groznaya-ugroza/)

Очевидно, відчуваючи непевність перспективи, у прокуратурі поки що не дають правової оцінки проекту підозри, отриманого від Державного Бюро Розслідувань. Так само у порядку денному на наступний пленарний тиждень Верховної Ради наразі немає подання генпрокурора про позбавлення депутатського імунітету Софії Федини.

 Відсутність належного правового підґрунтя  притягнення до відповідальності за такі «погрози» штовхає владу до пошуку шляхів виходу з  невигідної для неї ситуації. І ось 28 листопада під час ефіру «Настоящего времени», у дискусії з  приводу заяв Софії Федини та Марусі Звіробій на адресу президента Зеленського депутатка- мажоритарниця від «Слуги народу» Ольга Василевська-Смаглюк заявляє: «Мені здається, що в нашій країні настільки сильна свобода слова, що її пора б уже трохи приглушити»​  і радить українцям «з поваги до інституту президентства фільтрувати свою мову»​.

Такі слова Василевської викликали здивування не лише у її опонента - Ахтема Чийгоза та ведучої, але і спровокували хвилю критики вже після ефіру. Зокрема, з боку її колишніх колег-журналістів. (Не роблячи категоричних висновків, усе ж можна припустити, що колишня журналістка могла бути мотивована  до зміни позиції у питаннях визначення меж свободи слова. (Хабарі пропонували. Нардеп від Слуги народу пройшла тест на детекторі брехні. 24 жовтня.  https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/detektor-brehni-vasilevska-smaglyuk-znaye-pro-propoziciji-habariv-novini-ukrajini-50049651.html).  

Змушена пояснювати свою позицію, депутатка запевнила, що мала на увазі не цензуру у медіа. «Це стосувалося ідей, які зараз дуже розповсюджені, які закликають до насильницьких дій. Це загрозлива для країни ситуація. Коли в людини з’являються думки, що треба когось убити, то хай він шляхом самоцензури фільтрує свою свободу слова»​, – пояснила вона у коментарі проекту Радіо Свобода «Ньюзрум»​. На запитання, чи стосуються ці слова загалом критики на адресу президента, вона відповіла: «Це не стосується загальної критики влади, тому що я сама дуже часто критикую діючу владу». («Приглушити свободу слова»: що мала на увазі «слуга народу» Василевська-Смаглюк? 29 листопада 2019, Софія Середа. https://www.radiosvoboda.org/a/30299472.html).

Звернімо увагу на останні слова: «Це не стосується загальної критики влади…».

Отже критикувати взагалі, ніби, й можна. Але не можна критикувати президента!

Дежа вю. Здається, щось таке вже було?

І дійсно, було. У Стародавньому Римі доби Республіки існував Закон «Про образу величі римського народу», прийнятий у 103 році до н. е.  Згідно з ним злочинами вважалися: передання ворогам Риму землі та людей, підтримка ворогів та перехід на бік ворога Риму, несанкціоноване відпущення на волю полонених, дезертирство, змова проти влади, спроба применшити велич богів, Сенату; усунення магістратів від посади; зменшення влади народних трибунів.

Такі злочини каралися головним чином вигнанням  за межі Риму, позбавленням римського громадянства, конфіскацією майна. Римлянам заборонялось надавати злочинцю притулок та харчі. Втім, у республіканський період згаданий Закон застосовувався вряди-годи. Але часи мінялися, Римська   Республіка переживала неодноразові кризи. На хвилі невдоволення «неефективним» республіканським ладом і популістських закликів поліпшити становище за допомогою «дужої руки» поширювалися ідеї  передання влади одному енергійному володарю. Це зумовило появу тимчасових диктатур, а пізніше – нової системи врядування: формально – «республіканської», але за сутністю - автократичної. Спочатку оновлене «республіканське» врядування здійснювалося виборним з числа сенаторів правителем і називалося «принципат» (Принцепс вважався «першим серед рівних»). З часом і така «виборність» стала обтяжливою для амбітних «рятівників Вітчизни» і вони почали передавати владу у спадок родичам або самі здобували владу шляхом переворотів. Принципат таким чином перейшов у «домінат», за якого правитель Риму почувався його «хазяїном» (домінус – «хазяїн»). Періоди «принципату» і «домінату» часто об’єднують одним найменуванням «Римська імперія», а принцепсів та домінусів – звучним титулом: «імператор»..

Оскільки диктатори, а пізніше – імператори не на жарт переймалися проблемами усунення політичних суперників, багатьом з ним припав до смаку «Закон про  захист величі римського народу». Тим більше, що себе вони якраз і вважали, і проголошували  втіленням (майже «слугою») римського народу.

Так, за часів диктатора Сулли, подбавшого про те, щоб законами надати державі той лад, що обіцяв найбільш тривале панування аристократії, обмеживши законодавчу владу народних зборів і звівши нанівець значення народних трибунів, збільшивши число сенаторів,  згідно з Законом про образу величі вивішувалися списки громадян, які не догодили Суллі, а тому засуджувалися до смертної кари. Патріоту за донос належала частина майна «злочинця» («монопартійна» Рада тут не оригінальна). При цьому Сулла в кращих традиціях популізму запевняв народ, що діє в інтересах «оптимізації улаштування республіки».

Значення Закону про образу величі зросло у добу Римської імперії, коли  «образою величі» почали визнавати посягання на особу, честь, повноваження імператора: осквернення його зображень, нечесне присягання зі згадкою імені імператора тощо. Це давало можливість імператорам цілеспрямовано використовувати закон «Про образу величі римського народу» проти своїх політичних супротивників і взагалі проти неугодних осіб.

Характерною є та обставина, що активність застосування Закону про захист величі була обернено пропорційною реальним масштабам величі володаря. Так, у добу диктатора Гая Юлія Цезаря, який не відчував потреби самоствердження, смертна кара за цим законом майже не застосовувалась. Інша цікава паралель. Якщо Октавіан Август, який не страждав на манію величності, не використовував цей Закон для боротьби з політичними та ідеологічними суперниками, то його наступник Тиберій за допомогою Закону про захист величі створював геть іншу атмосферу. Тепер об’єктом захисту від посягань стала особа імператора, котрий втілював у собі велич римського народу. Розширився діапазон звинувачень: під нього могли підвести пошкодження статуї принцепсу, бійку поряд зі  статуєю імператора, критику офіційного виступу або заходу за участі принцепсу, розрахунок монетами із зображенням імператора у борделі тощо. Відтак свавілля імператора за Тиберія пов’язують саме із застосуванням закону «Про образу величі римського народу», ініціатором чого бував сам принцепс або його найближче оточення. Зокрема, у 21 році Тиберій, незадоволений рішенням суду, який виправдав проконсула Криту Цезія Корда, звинувачуваного у здирництві та ображанні величі, зробив догану суддям і знову передав справу до суду за образу величі як бунтівника. Підсудний був  «позбавлений води та вогню» і виселений на далекий  острів.

Багато хто з наближених імператора Тиберія користувався Законом про  образу величі, щоб звести особисті рахунки, прискорити кар’єру або поживитися за рахунок конфіскованого майна.

І наостанок трохи підсумків.

Однієї лише загрози звинувачення у невиконанні цього Закону виявилось достатньо, аби прокуратор Іудеї Понтій Пілат не зважився помилувати Ісуса з Назарету.

Кажуть, що Нерон застосовував Закон про образу величі до тих, хто у цирку демонстративно не аплодував його таланту співака та актора.

Калігула, коли став імператором, спочатку публічно звинуватив цей закон «у загибелі сотень достойних римських громадян» і скасував його, але незабаром знову запровадив, оскільки диктаторам без нього важко управляти. Врешті, за Калігули від Закону про образу величі загинуло більше людей, ніж за усіх попередніх правителів, разом узятих. (https://mayday.rocks/zakon-ob-oskorblenii-velichiya/).

А загалом, римський історичний матеріал дає підстави для висновків, значення яких виходить за межі історії античного Риму: політичний режим впливає на процес застосування права. Коли влада народу-суверена заміняється диктатурою однієї особи, яка зосереджує у своїх руках усі найважливіші владні повноваження та функції, закони із засобу захисту Республіки обертаються в знаряддя придушення особистості в інтересах авторитарного режиму. (https://cyberleninka.ru/article/n/zakon-ob-oskorblenii-velichiya-lex-laesae-maiestatis-kak-orudie-podavleniya-demokraticheskih-grazhdanskih-traditsiy-v-rimskoy-imperii-na)

Важко сказати напевно, чи схожа наша теперішня система управління на принципат. Швидше, що ні, оскільки у тодішньому Римському Сенаті «монопартійної» системи не було. Зате у нас, поки що, нема Закону про захист величі. Поки що.

 

 

 

 

 

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma