Замок Гербуртів

“Замок Гербуртів в Добромилі” – саме так буде вірно назвати руїни замку які я відвідав на початку літа 2018. Рід Гербуртів був достатньо заможний, і мав не один маєток. Сотні акрів земель, як сказали б колись в давнину а також замок Меджибіж.

Так вийшло, що одним махом, я відвідав кілька цікавих місць – Урочище Саліна і власне одну з твердинь колись заможного польського роду. Ці два об’єкти знаходяться в пішій досяжності від міста Добромиль, тільки по різні сторони від містечка. Тутешня місцевість – це величезні пагорби з вершин яких відкривається краєвид на 30-40 кілометрів. Типовий пейзаж підкарпаття. На одному з таких пагорбів і понині розташовується фортеця яка з самого початку мала суто оборонні функції.

Найперші згадки про дерев’яний замок датуються кінцем 15 століття. Його доля була не така довга як те, що дійшло до наших днів – в тому ж таки 15 столітті він був спалений, після чергового набігу татарів. Новий фортечний мур заново був зведений в середині 16го століття. Саме його залишки і збереглись до наших днів.


На сторінках польської книги “Życie Polskie w dawnych wiekach” (Життя Польщі в давнину), 1920 року видання, зберігся малюнок замку датований 1698 роком. Чесно кажучи, від того що зображено на малюнку до нас дійшли лише нікчемні залишки, а пагорб на якому ще три століття тому не було жодної деревинки, зараз представляє з себе фактично непролазні хащі.


Цікаво усвідомлювати що фотограф який робив фото в 1929 році (вгорі) стояв приблизно на тому ж місці, що й я (фото внизу). Як можна побачити за 89 років не змінилось майже нічого.


Вгорі над в’їзною брамою був розташований герб роду. Дорога в сам замок і понині збережена. Зайшовши в середину ми зустріли польских туристів котрі добрались сюди на своїх позашляховиках.


Праворуч і ліворуч від брами стоять залишки кріпосних стін з достатньо широкими бійницями.


Задня частина фортеці виглядає так. У 18 столітті за дозволом власників монахи-василіяни розібрали цю частину оборонної споруди. Будівельні матеріали, скоріше за все, пішли на побудову монастиря котрий знаходиться неподалік.

Кладка стін дуже неоднорідна, що очевидно, може говорити про те, що її ремонтували в різні часи існування твердині.

На цеглинах з якої викладені стіни є характерний орнамент – декілька виступаючих ліній по центру вздовж цеглини. В середньовічних будівлях, як правило, часто знаходять цеглу з відбитками лап котів, собак, а також різноманітні клейма якими було відмічене місце виробництва даного будівельного матеріалу. Оосбисто я такий візерунок побачив вперше, чомусь здається, що в цьому криється практична задумка будівельників – рельєф потрібний був для кращого скріплення з будівельним розчином.

Верх в’їзної брами викладений вже не цеглою, а камінням. Завжди вражало те як викладені стелі в подібних будівлях – технологія явно забута і доступна може бути в кращому випадку на пожовклих від часу сторінках старезних трактатів.

Протяг безкінечним потоком лине крізь в’їзну браму. Дивлячись у зникаючу донизу дорогу відчуваєш себе середньовічним стражником який пильнує спокій  тутешніх земель, і для цього не вистачає лише алебарди в руках і ватри яка холоднимим ночами зігріватиме вас та вірних товаришів поруч…

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma