Ці розмови можна чути сьогодні скрізь - на зупинках у кафе. Звичайно непогано що суспільство думає та обговорює найважливіші питання свого сьогодення та майбутнього, а за фактом – свого існування.
Звідки воно пішло, до речі? Чи не від цих «до миру зовсім недалеко» слів та самітів, коли ворог наполягає що не зупиниться до повної капітуляції України? Слова проти реальності - і знову, в довгій і важкій історії?
Нічого в цій історії, звісно, не нове. Ілюзії, мані, фантазму називайте і знайдіть інші терміни, що безпеку і незалежність України може - чи мусить - забезпечити хтось ще, інша зовнішня сила вже налічуються століття - від самої Переяславської ради. У сьогоднішньому світі небагато незалежних націй які продовжують жити в таких ілюзіях. Якщо, звісно, вони сумісні - логічно, раціонально та практично, із самим поняттям суверенітету та незалежності. Я така сама незалежна! алеж за рахунок платите ви - тільки чи буває таке на ярмарку реальності цього світу?
Кидати проєкт незалежності на півдорозі, втомитися і видихнутися це вже постійний тa повторюваний лейтмотив в історії країни.
Отож, повертаючись у сьогодення, ми вважаємо важливим щоб рішення такого значення та можливості наслідків не було ухвалене просто за фактом та за замовчуванням, без розгляду всіх можливих наслідків. Ціна такої історичної недбалості та легковажності записана в поколіннях сумних пісень, і кінця цієї епохи в Україні ще не немає.
Тому тут ми розглянемо і покажемо можливі наслідки. А далі вирішувати Україні, її суспільству. Важливо пам'ятати, що ми можемо вирішувати за почуттями, емоціями, настроєм, просто навмання - але чого ми не можемо зробити, просто не в наших силах, це відмінити логічні та неминучі наслідки наших виборів тa рішень. Покоління в Укріані вивчили цю просту істину літерально на своїх тілах. Принаймні, ми можемо бути впевнені що сюрпризів тут не буде.
Висновок перший: після закриття варіанту прийняття до НАТО, можливість фактичного і тривалого стримування ворога стає єдиною реальною і фактичною основою та умовою незалежності й суверенітету нації.
Один капловухий клоун (зупинимося на цьому терміні) хвалився що малює «українське НАТО». Але це, звісно ж, просто порожні слова, лажа, і різницю видно моментально, відкритим текстом: НАТО це альянс і система колективної безпеки, «всі за одного». Але нічого в написаних писульках не дає жодних надій що хтось реально братиме участь у захисті України. Ось на такому рівні розуму, чесності та відповідальності – про основи незалежності нації. Наочно. І які тут можуть бути висновки?
Слова не можуть бути основою безпеки та незалежності. Якщо хтось ще не побачив цього прямо ось, в упор то які ще можуть залишатися надії?
Слова не можуть забезпечити незалежність і безпеку нації. Цей фактичний висновок - з усієї історії України, не менше стосується будь-яких слів: слів НАТО, паперових гарантій, слів лідерів та президентів, тим більше слів та обіцянок ворога який говорить та пише їх тільки щоб порушити підло та в найважчий момент.
Ніякі слова не можуть забезпечити незалежність України. Ну що тут ще не зрозуміло? Кому? Якщо щось тут ще не зрозуміло, то це вже має бути діагнозом, еволюції та історії, чи не так?
Так: НАТО вирішило відмовитися від місії яку саме заявляло то проголошувало. Слова, це було просто, а коли дійшло до перевірки, ось тут то й виявляється реальність. Не всі можуть піднятися та жити на рівень своїх обіцянок та заяв. Слова, це просто – а реальність одразу ставить усе на місця. Нічого нового у цій історії немає. I тепер, після відпадання цього варіанту, Україні настав час зробити простий висновок, можливо, вперше в історії:
Безпека тa незалежність нації - це справа самої нації. Повністю, ексклюзивно та без жодних застережень. Будь-яких. Це головне і ключове питання її існування і виживання. Жодних креативних фокусів aбo полу-рішень тут не існує.
Незалежність існує якщо вона може бути забезпечена і захищена в реальності. Інакше, це просто ілюзія, фантом. І кому якщо не Україні шукати тут щось нове?
Висновок другий: основи незалежності існують у реальності - або їх не існує. Папірець, обіцянка, можливість у майбутньому це не реальні й фактичні основи незалежності сьогодні.
У році 1654 Україна обміняла основи реальної незалежності на намальовану «угоду». Сьогодні її не можна знайти навіть на папері. Те саме повторилося: у 1920-х; на початку 1990-х, початку 2000-х; і в 2014-2022. Висновок, простий і очевидний: якщо основ незалежності немає за фактом і сьогодні, в реальності то їх просто немає, не існує. Ракетки по телику, «обіцянки накачування», паперові «гарантії» - це все та сама паперово-словесна мішура і міражі що почалися майже чотири (порахуйте!) століття тому. Ні ну справді. Якщо не зробити висновки то в якийсь момент Час може опустити руки. А ви б як зробили в такому разі?
Лінія пролягає там де Україна може стримувати та знищувати ворога. Тут і сьогодні.
Жодних інших намальованих, написаних ліній існувати не може за логікою та фактом історії. Не розуміти це сьогодні можуть лише безнадійни, остаточни дурні – aбo гіршe. Виключати цей другий варіант в Україні, як ми знаємо, ніколи не можна.
Висновок третій та очевидний: будь-які варіанти "заморожування" до досягнення здатності повного стримування ворога це відкладення та збільшення невизначеності проекту незалежності.
А як і чому інакше? Якщо ворог знає що він зможе протиснути лінію коли і де захоче, то чому - і де він зупиниться? Що його зупинить? Намальовані «гарантії»? Або «насичення» на словах? Красиві ракетки та літачки, в телику?
Ну будь ласка, знайдіть і покажіть щось ще тільки реальне, не намальоване? Ні: не існує. Просто немає: порожнеча, в реальності. Було колись 120 стратегічних бомбардувальників, із ракетами. І немає: пусто. А ось, замість: слова. Бачите різницю? Hе забули? Запам'ятали? Ось вона: за вікном, сьогодні вночі.
Прийняття будь-яких варіантів заморожування до досягнення можливості стримування і знищення ворога - це гра в рулетку на майбутнє нації. І жодних нових знахідок у цьому сценарії не буде. Вся історія України цьому свідченням.
Отже, коли (і якщо) Україна досягне такої спроможності, тоді прийде час рішення: заморожувати aбo стримувати до падіння ворога. Проблеми його імперії вже цілком реальни і приховувати їх неможливо. Давати йому допомогу, рятувальний круг зараз це було б дивне рішення. Але Україна робила, дозволяла робити дивні, нераціональні та нелогічні вчинки вже не раз і не два у своїй історії. На жаль, це вже виглядає як риса національного характеру. А раніше, навіть на один день: гра в рулетку. На майбутнє. Ми знали.
Тепер прості та короткі висновки. Реальне, дійсне рішення суспільства і нації не про «заморожування», лінії та умови, ні, ні. Все це вже було. Реальне рішення це: довести до успішного завершення створення власної нації, тут і зараз; або відкласти, замилити і погратися в карти з Часом в черговий раз.
Це фактичне рішення як воно є і його наслідки будуть повністю відповідати вибору: просування вперед, до будівництва сильної і незалежної європейської нації; або борсання у невизначеності з цілком можливим поверненням у напівсовок. Легко бачити що ніяких половинних і серединних варіантів між цими сценаріями і майбутніми не існує.
Цей вибір Україні доведеться зробити цими днями.
У наступній статті ми розглянемо фактори, питання та наслідки варіантів заморожування більш конкретно та докладніше.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma