Росіяни дуже пишаються досягненнями в сфері ракетної техніки і космонавтики ще з радянських часів. Проте насправді перша радянська ракета Р-1 була точнісінькою копією німецької V-2 (Фау-2), зразок якої разом з усією технічною документацією та обладнанням дістався совєтам після захоплення ракетного центру Третього рейху під Пенемюнде у 1945 році. Уся радянська ракетно-космічна техніка починалася саме з копіювання німецької «Фрау Фау».
Однак на цьому радянський ракетно-космічний плагіат не закінчився. Тридцять років тому, 15 листопада 1988 року в Радянському Союзі з космодрому Байконур був запущений космічний корабель багаторазового використання «Буран». І, як зазвичай, ця подія відразу ж була проголошена видатним досягненням радянської космонавтики.
Однак насправді «Буран» розробляли під впливом американських зразків, легендарних «космічних човників». Кораблі багаторазового використання «Спейс-Шаттл» (спочатку їх було побудовано чотири) проектувалися в рамках програми NASA «Космічна транспортна система», і перший човник уперше стартував 12 квітня 1981 року – до 20-річчя польоту Ю. Ґаґаріна. Саме цю дату і треба вважати відправною точкою радянського «Бурана».
Шаттл був дітищем холодної війни, точніше – амбітної програми «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ), завданням якої було створення системи протидії радянським міжконтинентальним ракетам. Колосальний розмах проекту СОІ призвів до того, що його охрестили «зоряними війнами».
Розробка шаттла не залишилася непоміченою і в СРСР. У мізках радянських воєначальників багаторазовий корабель постав чимось на кшталт суперзброї, здатної завдати ядерного удару з космічних глибин, хоча насправді корабель створювався лише для доставки на орбіту елементів системи протиракетної оборони. Ідея використовувати шаттл як орбітальний ракетоносець справді звучала, проте американці відмовилися від неї ще до першого запуску корабля.
У СРСР побоювалися також, що шаттли можуть бути використані для викрадення радянських космічних апаратів. Побоювання були безпідставні: шаттл справді мав на борту великого маніпулятора, а вантажний відсік легко вміщував навіть великі космічні супутники. Проте в плани американців викрадення радянських супутників, очевидно, не входило через свою безглуздість. Як можна було б пояснити подібні дії міжнародному співтовариству?
Проте в Радянському Союзі почали замислюватися над альтернативою заокеанського винаходу. Радянський корабель мав слугувати і мирним цілям: його могли використовувати для проведення наукових робіт, доставки вантажів на орбіту та їх повернення на Землю. Однак головним призначенням «Бурана» було виконання військових завдань. Його бачили головним елементом космічної бойової системи, розрахованої як на протидію можливій агресії з боку США, так і на нанесення контрударів.
У середині 1980-х років в СРСР були розроблені бойові орбітальні апарати «Скіф» і «Каскад». Виведення на орбіту їх розглядалося як одне з головних завдань космічної програми по «Бурану». Бойові системи мали знищувати балістичні ракети і військові космічні апарати США лазерною або ракетною зброєю. Для знищення ж цілей на Землі планували використовувати орбітальні головні частини міжконтинентальної балістичної ракети розробки КБ «Південне», які б розміщувалися на борту «Бурана». Бойовий блок мав термоядерний заряд потужністю 5 мегатонн. Усього «Буран» міг узяти на борт до п’ятнадцяти таких блоків.
Проте за наявності всіх цих планів до часу першого польоту корабля у радянських конструкторів не існувало якогось чіткого розуміння його бойових завдань. Не було єдності й у керівників країни, серед яких були як прибічники, так і затяті противники створення «Бурана». Однак провідний розробник «Бурана» Г. Лозино-Лозинський з самого початку підтримував концепцію кораблів багаторазового використання. Свою роль у появі «Бурана» зіграла також позиція тодішнього міністра оборони Д. Устінова, який бачив у шаттлах загрозу для СРСР і вимагав гідної відповіді на американську програму.
Саме страх перед «новою космічною зброєю» змусив радянське керівництво піти по шляху заокеанських конкурентів. Від самого початку корабель замислювався не стільки альтернативою, скільки точною копією шаттла. Креслення американського корабля розвідка СРСР здобула ще в середині 1970-х років і радянським конструкторам залишалося лише пристосувати його до умов вітчизняної промисловості. Щоправда, інженерам довелося зіткнутися із серйозною проблемою – СРСР не мав силової установки, яка б за своїми характеристиками дорівнювала американській. Радянські двигуни виявилися більшими, важчими і мали меншу тягу. Тому конструкцію радянського корабля довелося дещо змінити у бік зменшення маси.
Доля «Бурана» від самого початку була непростою, а розвал СРСР тільки погіршив наявні труднощі. У 2002 році «Буран», що зробив перший і єдиний космічний політ, загинув при обваленні даху одного з корпусів космодрому «Байконур».
Детальніше про «здобутки» росіян у техніці, науці, культурі тощо, а також про начебто «тисячолітні» російські бренди можна дізнатися в книжці Кремлівський плагіат. Від «шапки» Мономаха до кепки Ілліча.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma