- А якщо це - німецький бункер, то прикиньте, пацани, скільки там має бути стволів, набоїв, може й форма є! - Санька навіть заплющив очі від передчуття заволодіти трофейними скарбами.
У сумці Васька виявився ліхтарик із зовсім новими батарейками. Хлопці посвітили вниз, але не побачили нічого, крім скоб, що йдуть у темряву.
- Ні, тут справа така - нам усім потрібні ліхтарі, - Колька рішуче махнув рукою, - Жрачки та води у нас трохи є, тому хтось нехай миттю рвоне в селище за ліхтариками, і предкам треба сказати, що повернемося пізно, щоб шукати не кинулися. Фігня буде, якщо виловлять нас, коли ми повертатимемося зі стволами. Давай, Васю, рви кігті, а ми з Санькою поки що наші лайби в кущах заникаємо.
Сказано - зроблено, і ще через годину хлопці вже спускалися вниз, акуратно ставлячи ноги на незручні для лазіння скоби.
- Для карликів їх, чи що робили! - обурювався Санька. Німці називається!
Інші хлопці мовчали, хоч і їм узвіз давався важко. Незабаром вони втратили рахунок скобам і часу - тільки десь високо над головою маячила яскрава плямка розверстого люка. Час від часу Колька, що спускався першим, світив униз, але промінь ліхтаря вихоплював з непроглядної темряви лише нескінченний ряд скоб, що блищали та губилися далеко нижче в темряві.
- Я вже не можу! - Вася зупинився, повиснувши на скобі, - Я втомився, скільки можна лізти по цих дурних сходах?!
Колька, не кажучи ні слова, дістав із сумки, що висить у нього на боці, вічко шахтарської лампи - коногонки і спрямував потужний стовп світла вниз.
- Пацани! Дно! Ще кілька метрів!
Майже скотившись на дно колодязя, хлопці знеможено привалилися до стінки. Руки і ноги горіли так, ніби вони пробігли кілометрів десять рачки. Ломило і шиї через те, що погляди були весь час спрямовані вниз. Тепер же, досягнувши дна нескінченної шахти, хлопці із задоволенням розслабилися. Колька кишеньковим ліхтариком посвітив довкола. Від колодязя йшов прямий, наскільки вистачало світлової плями ліхтаря, тунель. Дно його було вкрите шаром тонкого, як пудра, пилу.
- Давненько тут ніхто не лазив! - з усмішкою сказав Колька.
- Прикиньте, пацани - ми тут із самої війни перші! - до Васько повернувся гарний настрій.
За п'ять хвилин хлопці обережно рушили тунелем. Увімкнений був тільки один ліхтарик - Колька розсудив, що невідомо, скільки вони блукають підземними ходами, але залишитися в темряві через спрацьовані батареї, зовсім не хотілося. Ніхто проти цього не заперечував. У сумці у Кольки знайшовся шматок крейди, і він став у нагоді, коли перед хлопцями тунель роздвоився. Недовго думаючи, Колька поставив крейдову стрілку, що вказує на правий коридор, і повів свій загін по ньому. Через деякий час хлопці вийшли на перехрестя. Їх тунель перетинався з більш широким і високим, по стелі якого йшла зелена смуга, що слабо світилася. Вона давала рівно стільки світла, щоб бачити стіни та підлогу.- Ходімо цим коридором, тут можна не витрачати батарейки! - сказав Колька і накреслив на стіні тунелю ще одну стрілку.
Ще довго хлопці брели в напівтемряві, поки тунель не вивів їх у досить великий зал, з якого виходило в різні боки шість коридорів, не рахуючи того, яким вони прийшли. У цьому залі Колька запропонував зробити привал і перекусити, бо, за годинником на його руці, час був обідній.
- Тільки так - все одразу не зжирати! - наказав він.
Ніхто не заперечував, і незабаром хлопці, перекусивши та попивши води, вирушили далі. Через кожні сто-сто п'ятдесят кроків Колька ставив стрілки на стіні. Тиша, що панувала в тунелі, діяла гнітюче. Звуки кроків, здавалося, грузли в зелених сутінках, як у гнилий атмосфері болота. Саме таке порівняння спало на думку Саньці, хоча в підземеллі було дуже сухо, а невеликий протяг віддавав не болотяним сморідом, а затхлістю і злегка - здохлятиною.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma