Пройшовши безліч коридорів і ставлячи всюди стрілки крейдою, Колька дістався джерела неприємного запаху. Точніше, це був уже не запах, а нестерпний сморід. У глибокій ямі, довкола якої йшов широкий карниз, купою лежали людські останки. І хоча Колька не вдивлявся, але йому здалося, що він встиг помітити серед кісток і розірване навпіл тіло свого друга Васька. Сльози затуманили погляд, але тут же висохли - попереду, в отворі над ямою, з'явилося яскраве зелене світло, і саме до цього отвору вів карниз, яким крався Колька, виготовивши до стрільби автомат.
Це був величезний зал із куполоподібною стелею. Серед нього, на невисокому блискучому кам'яному п'єдесталі, височіла статуя гігантського змія з відкритою пащею. Луска змія блищала золотом і сріблом, в очницях рубіновим вогнем палало дорогоцінне каміння, ікла змія були зроблені з цілісних бивнів слона. Колька не знав, великі вони чи не дуже, але невиразно здогадувався, що для свого ідола змієлюди, напевно, знайшли найкраще, що було на час його виготовлення. Перед ідолом на тринозі стояв золотий казан, у якому булькала і ворушилася сяюча зелена маса - саме вона й освітлювала цей зал неприродним світлом, що не дає тіней. Весь простір перед ідолом, залишаючи тільки маленький майданчик біля казана, був заповнений огидними фігурами в хламідах з накинутими каптурами. За ідолом знаходився підвішений до підставки у вигляді лапи ящера, великий, на зріст людини, золотий гонг, а біля нього - десятка два чудовиськ, що тягли безперервну моторошну мелодію, звуки якої й послужили Кольці дороговказом. Перед самим казаном повільно розмахувала руками одна істота, одягнена не в темну хламіду, як усі інші, а в світло-зелену. Між істотою та казаном, пов'язана по руках та ногах, застигла зкорчена людська фігурка. Колька тут же впізнав у ній Саньку. Але його вразило те, що Санька лежав спокійно, на його обличчі читалося неприродне в цих обставинах умиротворення. А між тим, у лапах світло-зеленого гада, Колька помітив блискучий ніж химерної та неприємної форми. Як зачарований, спостерігав Колька за тим, що відбувається внизу, в залі, обрядом. Мелодія ставала все голоснішою і агресивнішою, в неї тепер впліталися не тільки удари гонгу, а й шиплячий речитатив тварюки у світло-зеленій хламіді, єдиній, у кого капюшон був відкинутий назад, залишаючи огидну голову непокритою. Змієлюди, що стояли перед ідолом, почали розгойдуватися з боку в бік, в такт мелодії, що нагадало Кольке фрагмент з телепередачі "Навкруги світу", в якій показували індійських заклиначів змій. Щоб відігнати ману, Колька замружився і струсонув головою. Коли він розплющив очі, все стало на свої місця і було гранично зрозуміло - нелюди збираються жорстоко вбити його, Колькиного друга, щоб принести його в жертву своєму ідолу, а він, Колька, сидить нагорі, і як останній кретин слухає їх піснеспіви. Від цієї думки Кольке стало соромно та недобре. Він відкинув приклад автомата, притис його до плеча і підвівся. Весь зал і тварюки в ньому були перед ним, як на долоні.Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma