Видавці цієї книжки – одного із найбільш контроверсійних романів французької літератури – наполягають, що у ньому суцільна мізантропія і нетолерантність Селіна, цинізм Мопассана та інтелектуалізм Камю. Насправді, читаючи історію юнака, який повертається з фронту Першої світової та марно намагається віднайти своє місце у повоєнному суспільстві, так само згадуєш і про Ремарка, і про Гемінгвея.
"Одного зимового вечора 1917 року на Східному вокзалі з потята висипалась група людей, що їхали у відпустку, - починається ця пригода. - Серед цивільних було багато фронтовиків, солдатів та офіцерів, яких можна було впізнати за обпаленими сонцем обличчями і притомленими шинелями". І ось, коли вже "одомашнені піхотинці й артилеристи поспішали з батьками в пащу метро", наш герой, беручи таксі, подумки вже крокує пустелею, наче в оповіданнях Еми Андієвської, й надалі його блукання тривають від суворих ляндшафтів Нормандії до задухи африканського узбережжя. Утім, спокусливі паралелі тут ні до чого, бо Жиль послідовний у своєму виборі. І лише вибагливий читач, як підказують видавці, може вибирати улюблений образ із меню інтертекстуальних сюжетів.
Хтось знайде у романі реалістичні описи фронту Першої світової та Громадянської війни в Еспанії. Хтось співчуватиме Жилю або зненавидить його за нездатність до щирих стосунків із жінкою. Когось зацікавлять політичні інтриги та ідеологічні суперечки у Франції 1920-х-30-х років. Ну й мало кого залишить байдужим роман про чергове втрачене покоління, що лягає у скарбницю творів вищезгаданих авторів. Хай там як, але зрештою знати одне. "Країна жінок", - пробурмотів він" на початку, щоб наприкінці запрагнути стати направду мужнім. Бо у невдалих романах із жінками, політичних гуртках та інтелєктуальних блуканнях, де його спіткає лише розчарування, Жиль навертається до найбільш радикальної та непримиренної ідеології свого часу.
П’єр Дріє ля Рошель. Жиль. – К.: Стилет і стилос, 2024
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma