…Здається, у жанрі роуд-сторі ми вже все останнім часом прочитали – від не так давно перекладеної «У дорозі» Керуака до «Капітана Смутку» Мартинюка, і тим не менш, ця книжка чимось невловним доповнює колекцію літературних мандрів.
Тож зазвичай довга подорож до мрії насправді є мандрівкою до себе. І все, що в ній потрібно, - це 80-літровий рюкзак-компаньйон, сміливість і усмішка. Автобіографічна розповідь у режимі наживо перенесе в суворі кавказькі країни, небезпечні ситуації, несподівано щасливі фінали і неймовірний колорит Індії. Дорога як наркотик, світ як мапа пригод, а людина у ньому як найбільше відкриття.
«Іду вздовж вагона, поглядом шукаючи своє місце. Доводиться пригинатися під ногами у дірявих шкарпетках, що стирчать їз верхніх полиць. Складається враження, що шкарпетки з дірками - обов'язковий дрес-код для плацкарта. Сподіваюсь, я його не дотрималась. Іду далі. Вузько. За спиною вісімдесятилітровий рюкзак, який трохи тягне назад. Замислююсь Ї розумію, що він - єдине, що тягне мене в тому напрямку. Це тішить. Повідрізала спогади, як пуповину, але залишила її, замотану у шмат тканини, засихати десь на віддаленій полиці: хай буде. Продовжую пхатись… Знайшла своє місце – верхня полиця. Рюкзак лежить під моїми ногами як підставка. Треба йому придумати назву. - Васьок, пішли курити! - чую краєм вуха. Вирішено! Із цього моменту свій рюкзак зватиму Василем. Я не проти чоловічої компанії».
Юлія Ліньова. 80 літрів подорожей. Історія жіночого автостопу. – К.: Гамазин, 2021
Ілюстрація: Валерій Барикін
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma