Якось я зустрів двох друзів. Зайшли випити,розговорилися. Один був російськомовним українцем а інший україномовним. Обидва прості але посвоєму. Україномовний був вчителем. Географії. Його прислали в колгосп по новій дерективі - переміщення народів ,на початку Незалежності. Можливо помиляюсь. Але він був з Західної частини України,йому колгосп надав кредиту на дім. Що то за прорама я не знаю.
Та справа не в тім. Давно знаю що західняки більш жорсткі в помсті. Якось начальник , розповідав - був західняком, що "пустити кров" є не просто а дуже просто,навіть обов'язок чоловіка. Щось схоже на "кровну помсту" кавказців.
Взагалі, гврські народи,ростуть в менш сприятливих умовах виживання тому більш радикальні по суті.
Ось і цей вчитель,розповідаючи про учнів,які його недолюблювали за нудоту, промовив слово,яке рідкісне було в нашому селі.
- "Відомщу..." просичав Зінько,блимнувши з під лоба. Хильнувши третю склянку. Всередині майнуло щось неприємне,чуже.
Навіщо вститись власним учням,подумав я та й забув цю історію.
Минуло чверть століття, колгоспа вже нема. Нема й Зінька. За дім він не сплатив бо інфляція анулювала позику.
Ось так,подумав я, а я тут власними руками, вирощуючи картопельку,продаючи, будую собі дім. А йому дали. Не приклавши рук. Отримав готовий дім. На шару. Та то таке. Н в тему.
Я ось про що. Мова тут нідо чого. Походження теж. Я про помсту. "Месть іспепеляєт душу.." казав один герой Дойла.
Пам'ятники то ми зруйнували. Тотарітаризму. А що отримали? Суттєво.
Ні. Я не ЗА тоталітаризм та повернення СРСР. І не за росію. Хіба що за маленьку. Як Абхазія. Це так, на випадок приписати мені сепаратизм чи "любов до ворогів". Шити мені справу - коляборанта не треба.
Проблема є. В тім що ми боремось не з причинами а з наслідками.
І як на мене ,помстою. Ми мстимо радянській владі якої вже нема. Давно. Видаючи це за боротьбу з наслідками тоталітаризму та приписуючи росії усі ці радянські химери,мовляв вони нас окупували - радянськими мемами та символами.
Так. Було таке. Я сам писав що Шостий сезон Сватів ,- Зелі , націлений був на ватні душі,захопити нас емоційно.
Але не спрацювало. як бачимо. Не пішов південно-схід за путінізмом. Україна в серці. Вже. Навпаки. Війна підшпорила антиросійські настрої.
Та це не все. Післявоєнний -антикомуністичний шабаш , з подачі "східняків" та влади , до якої вони зайшли, з подачі - західних інвесторів та волонтерів,діаспори, хитнув цей маятник у інший бік. На захист радянщини.
Проста фізика. Дух протирічча. Люди такі. Чому одним дозволено мститись а іншим не дозволено протиречити? Дозволено.
Тим більш що це емоція. Її не приборкати. Вона спонтанна.
І ось,на мій погляд, ці спонтанні дії, треба вирішувати кулуарно. Не виплеснуючи на загал.
Тобто - треба було просто , у владі, не діючи популістично та враховуючи шаткість ситуації, зробити декомунізацію частково та без галасу. Враховуючи майбутній спротив.
А сепаратизм гасити не руйнуванням звичних форм,які нічим не загрожують , а спецслужбами.
Чи ви дійсно вважаєте народ таким смішним що він стане ,в селі, на захись голови Мічуріна чи Котовського?
Це вже історія. А ось відношення до влади змінилося. І не на користь західнякам. Маятник гойднувся в бік росії. Таємно. Десь там. В секредині душі. Засумнівавшись.
- "А чи не такі ж самі ви є панове?..., як комуністи. Ті теж прийшовши руйнували все."
Принаймні не зараз. Коли все хитко. Коли демократія. От і маємо Зелю. Факт. Домстилися. Одна з причин.
Комуністи мстилися панам тим що виносили з хат та палили майно,руйнували церкви, плувавши на ікони.
Західняки мстяться тим що руйнують їхніх ідолів,не змінюючи суті. Народу було потрібне не це. Не глумління з звичних образів. І не деолігархізація. Олігархів всі терплять то св'яте.
Народу потрібна була розумна політика. Зважена. Демократична.
Особисто я б обрав,замість декомунізації, що так нашкодила, - таку саму гучну справу , з наслідками, на яку треба теж мати "міцні яйця" але яка ,дійсно, показала б - хто в домі господар- мужик чи шалапай. Це - наведення порядку.
На вулицях. Швидкість. Окурки. Плювки. Підмітання тощо. Люди б зрозуміли.
А ми спостерігаємо,колапс системи цінностей. Де одні цінності зносять а на їх місце нічого не привносять. Крім болтовні.
Наприклад вчора, запрацювали камери руху,в Києві. Вангую- через місяць їх відключать. Бо швидкість ,звична, для міст - 80 км. За день - тисячі порушників. А скоро вибори. Скасують. Камери. Влада - без яєць. Декомунізована.
Київська теж. Хоч там мужик при владі. Як і бомжатники за вокзалом. Наливайки.
Тільки на одних штрафах влада могла б заробляти на поліцію. А по країні? А на ринках,де палять під ноги кидаючи?
Ось який мав бути євро-порядок. Як в Польщі.
Та обійшлися подачкою націоналістам. Декомунізували. І ті - з'їли. Облизавшись. Преса радо повідомляє про знесення станнього б'юсту Леніну в селі Великі Сраки. ТЕж результат. Бувші комуняки знають як замилювати людям очі. Щоб красти далі.
Цікаве інше. Невже патріоти не розуміють що за цю компанєйщину від них відхрестилися? Що народ лиш усвідомився в тім що -нічого не змінилося. Одні вітрини. Вивіски. Що треба жити далі. Брати та давати хабарі.
Колись комуняки замовчували сто літ німецькі поховання. Не солдат. А колоністів. Потім дозволили. І все стало на свої місця. Сто років для історії - мізер. Так само й для комунізму. Це теж історія. Можна було обійтися перейменуванням пам'ятника з ФІО та "подвигів" на просту табличку про те про що тут пам'ятник. І то не скрізь. Частково знести,більше лишити. Зате, в майбутньому, ряжені комуністи б не мали б шансів піаритись на декомунізації, в разі повернення їх в політику.
Ну - погодьтеся, в музеях висять зброя та фото німецьких фашистів ,як експонатів, нікому з німців не прийде в голову прийти й покласти квіти. Бо він фашист. Та навіть і поклавши - що з того? На кладовищах лежать усі разом,друзі й вороги.
Хіба нам приходить в голову помочитись на могилу поверженого ворога? Ні.
Вважаю,одна з вагомих причин, не любові народу до націоналістів та західняків - руйнування пам'ятників , не санкціоноване владою, під час Майдану. Не порадившись з народом, не вивчивши суті питання.
Зараз вони отримують за це по заслугам - втративши свої позиції на виборах. Чи не було це провокацією проти українського народу. Усього.
Бо вандалізм на очах мільйонів-не може викликати нічого позитивного тому що з радянським періодом українців,що виросли з шістидесятих років і до Незалежності, радянська влада не була такою і поганою як нам тут нав'язують перефарбовані комуністи.
Було всяке. Це як ганьбити власну родиту в якої ти виріс,нехай і не сито зате затишно та звично.
Ось я наприклад виріс в сім'ї шостим,без матері, без холодильника та газу, без телевізора, на одну батькову зарплатню в 80 рублів + вкрадене на м'сокомбінаті мясо чи ковбаса. Хворів,бідував, носив обноски, але мені й в голову не приходить ганьбити свого тата чи дім в якому виріс.
Хоча особливої любові я так і не маю. До свої бувшої оселі. Маю свою. Кращу.
Так і країна. Хіба від того що ми її кленемо ми робимось патріотичніші? Чи комусь так хочеться щоб ми робили? Кому?
Жінка з чоловіком на ножах, сусід з сусідом, перехожий ображає перехожого. І все це в межах одного села чи вулиці. А в світі? Чому комусь втім'яшилося в голову що українці мають любити росіян? Бо ми з одного союзу? То тоді в тюрмі - зека мають єднатися в коханні бо вони в одній камері?
Щось в нашіх режисерів з мізками, погодьтесь. Та зрозумійте вже нарешті.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma