Кажуть, що ми отримуємо у спадок від своїх батьків не тільки біологічні гени, але й травми поколінь. Ясна річ, що з цим нас щоразу закликають "працювати", адже змінюючи ставлення до будь-чого, легше змінити саму реальність, яка породила це ставлення. Іншими словами, переписати її на інакший копил, як-от у книжці Ґаліт Атлас "Емоційний спадок. Як подолати травматичний досвід" (К.: Лабораторія).
Хай там як, але нам вкотре нагадують, що разом із сімейними таємницями й дитячими спогадами згадані "травми" міцно вплітаються у наше життя і непомітно формують характери, вчинки й поведінку. З одного боку, донедавна це сприймалося за родинний досвід поколінь, а з іншого, якщо нині в це вкладаються мільйонні кошти і видаються численні гранти на "травматичні" дослідження, то чому б не глянути не це інакше, чому б не переписати? І спитати, як-от зараз: як жити, коли травми поколінь переслідують, мов примари? Або як відпустити минуле і розпочати власний шлях?
Тож авторка, будучи психотерапевткою за фахом, поєднала власний досвід, історії своїх пацієнтів і основи психоаналізу, щоб продемонструвати, як наші сьогоднішні страхи й проблеми пов'язані з емоційним спадком батьків, бабусь і дідусів. Нас закликають відкинути усі упередження та хвилювання, забути про всі історичні катаклізми й зануритися у власну сімейну історію. Мовляв, тільки проживши наше минуле й залишивши старі травми позаду, ми зможемо впевнено і легко рухатися до майбутнього. А поки що зі своїми "травмами" усі ми, виходить, хворі, тож нас треба лікувати. Ясна річ, психотерапією, у тому числі, підсаджуючи на різноманітні медикаментозні засоби. Чи пак, психотропи.
Але наразі мова поки що про психотерапію. Те, що у такий спосіб ми позбудемося родинної історії, досвіду, настанов – хай хоч якими "травматичними" вони була – це нікого не хвилює. Головне, не забуваймо, кошти в "лікування" вже вкладено. Тому не озираймося назад і забуваймо про батьківську пам'ять. Як саме? "Витіснення — емоційний захисний механізм, який робить спогади банальними й беззмістовними, - наголошує авторка. - Витіснення захищає нас, відокремлюючи спогад від його емоційного навантаження. У таких випадках травма зберігається у свідомості як "дріб’язкова", "неважлива" подія. Відсутність зв’язку між уявленнями і почуттями захищає нас від надміру спустошливих почуттів, але водночас ізолює травму й заважає її осмислити".
Ілюстрація: Анжела Джеріх
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma