Enigma Enigma

Євген Харитонов

2019-12-07 21:53:12 eye-2 3247   — comment 6

ЖИВ-БУВ КОРОЛЬ – «СЛУГА НАРОДУ»…

Спочатку хочу згадати про одного короля, не згадуючи його імені.

Історики змальовують його як незграбну молоду людину з нерішучим, недовірливим виразом обличчя і гугнявим голосом. Щоденно займався математикою, історією, латиною. Батьки прищепили йому набожність, справедливість, доброту. Світогляд його формувався під впливом творів, що проповідували рівність людей. Якось він прочитав книгу «Телемах» Фенелона. Історія володаря, що переймається щастям підданих, справила на нього незабутнє враження.

Як кажуть, це була чесна людина, але м’яка та нерішуча. Він був готовий відмовитися від абсолютизму, але обставини не дозволили.

Правителем міг стати інший, але обставини склалися так, що судилося це нашому герою. Ставши правителем, на якийсь час відмовився від улюблених занять і  взявся до  державних справ, у яких мало що розумів. Побачивши натовп, що радів його приходу до влади, він відчув величезну відповідальність, яка лежить на його плечах. Він ще раз простудіював «Телемаха», а затим звернувся за допомогою до колишнього секретаря, котрий став  його «сірим кардиналом». Це була груба помилка молодого правителя.

Володар і його дружина користувалися великою любов’ю народу. Молода королева була законодавицею моди, вважалася  зразком витонченого стилю. Але додати королівської величі образу правителя було непросто. Він був невисокий на зріст, незграбний. З молодих років полюбляв попоїсти, внаслідок чого мав зайву вагу. У зовнішності не мав нічого королівського. Про нього казали: «Йому заважала шпага і він ніколи не знав, що  з нею робити».

Нелюбов до королівського етикету та ідеї рівноправ’я сформували манеру поведінку, що не личила правителю. Розмовляв уривчасто, іноді брутально. Надавав перевагу не королівським заняттям. Запросто міг вийти до народу і погомоніти з селянами. У народі швидко  поширились чутки про чесність і добрі наміри короля. Щоправда, розглядаючи необхідність перетворення старої влади, постійно коливався, підтримуючи то інтереси народу, то інтереси придворних.

Провів фінансову реформу, вніс зміни до усіх галузей народного життя. Нові ідеї не сподобались можновладцям, які цупко тримались за свої привілеї. Прагнув пом’якшити зловживання, але викоренити їх йому не вдалося внаслідок його нерішучості та м’якості.

За природою був людиною миролюбною. На початку правління сказав: «Не бажаю втручатися у справи інших держав і розраховую, що й вони не стануть мене турбувати» (https://24smi.org/celebrity/11704-liudovik-xvi.html).

Загалом вимальовується достатньо привабливий образ популярного (або популістського) правителя, здатний привабити невибагливе «населення». Інша річ, що популярність Людовіка Шістнадцятого (пильний читач вже, певно, упізнав його) виявилася нетривкою.

Але я не про це. У нашому випадку найцікавішою є його здатність (реальна чи приписувана) передбачувати проблеми (але не вирішувати їх). Зокрема, йому, нібито, належить висловлювання, що кожен король боїться приходу трьох «Ц»: цейтноту, цугцвангу і цугундера. Втім, хто б не сказав ці слова, але практична цінність поради сумнівів не викликає.

Відтак залишимо невдаху Людовіка Шістнадцятого у його часі і поглянемо, чи враховують її теперішні «слуги народу».

З цейтнотом усе ясно. «Слуги» відчувають його і продукують закони у темпі «скаженого принтера». Здається, що при цьому не зовсім вірно розуміється небезпека цейтноту. На перше місце ставиться кількість прийнятих законів із заспокійливим коментарем: «Що буде не так – потім виправимо» (Чимось нагадує анекдот, у якому мавпочка, намагаючись струсити плоди з дерева, на пораду подумати, як це можна зробити краще, відповідає: «Нема коли думати. Треба дерево трусити»).

З цугцвангом картина теж, здається, вималювалася. Маємо логічний результат порушення принципу, про який писав Макіавеллі : «Війни не можна уникнути. Її можна лише відстрочити до вигоди вашого суперника». У підсумку, від оптимістичних заяв «для припинення бойових дій достатньо припинити стріляти» і реляцій про «переможне» відведення військ влада усе  ближче дрейфує до «заспокійливого» варіанту: «Якщо не вийде замиритися з Росією, почнемо будувати стіну». Звісно пообіцяти побудувати стіну можна (як збиралися на початку війни). Тільки по цей бік окупованих територій. І якщо Росія дозволить.

Ну, й що стосується цугундера. Фактично, перед Нормандською зустріччю Україна поставлена перед вибором двох варіантів «Погано» і «Ще гірше». Значною мірою це зумовлено недолугими діями влади та існуванням загрози, що вона здасть Україну за дешевий російський газ (Зустріч у Парижі. Україну хочуть здати Росії за дешевий газ Путіна? 7 грудня 2019, Ігор Лосєв. https://www.radiosvoboda.org/a/30312516.html).

Оскільки у різних владних структурах наразі маємо багато «КаВеВешників», можна припустити, що вони чули про конкурс «Добро пожаловаться», який набув, як казали тоді, «всесоюзної» популярності, 2 січня 1987 року, у день ефіру чвертьфіналу тодішнього КВВ за участі команди «Одеських джентльменів» (http://porto-fr.odessa.ua/index.php?art_num=art011&year=2017&nnumb=34).

Однією з «хітових» фраз цього конкурсу було : «Говорил я тебе: доведет кружок «Умелые руки» до цугундера!»

Гарна фраза. Шкода, що сучасні «кавевешники»-«слуги» її не пам’ятають. Як і те, що політика – це не «КВВ».

А Україна у нас – одна! І не може бути предметом торгів та ігор !

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma