Попередній допис я завершив словами Ігора Губермана : «Интересуюсь я купить // Себе большого словаря».
І чогось мені не вистачало у цьому реченні. Була якась незавершеність фіналу. Саспенс якийсь не такий.
Склалося у мене все у більш-менш чітку систему, вже коли переглядав матеріали, які «Новинарня» підготувала до 9 листопада – Дня української писемності та мови (автор: Олена Шарговська. Коментарі: Віктор Мойсієнко, Марина Александрович (https://novynarnia.com/2019/11/09/istorija-ukrmovy/). Ці матеріали містять чимало цікавинок, пов’язаних з історією мови (тим, хто цікавиться, - рекомендую). Звісно, що згадується і про утиски, яких зазнавала українська мова: звуження у XVIII ст. сфери застосування староукраїнської літературної мови внаслідок заборони царського уряду друкувати книжки на Лівобережній Україні і польського сейму писати по-українськи на Правобережній Україні; затим у підросійській Україні - Валуєвський циркуляр та Емський указ, переробка у 1933 році правописною комісією «націоналістичних» правил правопису 1927-1928 років; публікація у 1937 році у газеті «Правда» статті про те, що українську мову слід більше наблизити до російської; рекомендації радянським укладачам словників дотримуватись такого принципу: першим, кореневим словом мало стояти слово, найбільш наближене до російської або взагалі російське, а далі вже - українські. У кінцевому підсумку такі обмеження негативно вплинули на розвиток української мови, а відлуння їх відчуваються дотепер.
Втім, нічого дивного у згаданих обмеженнях і утисках нема: кожен окупант прагне занапастити місцеву мову, бо так найпростіше знищити державу і саме прагнення державності. На те вони й окупанти!
Але я не про те. Боротьба за мову тривала усі роки існування незалежної України. І здавалося, врешті, закінчилася перемогою з прийняттям 25 квітня 2019 року. Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Та, схоже, що на нашу мову знову чекають випробовування: (Українська втрачає позиції на ТБ і в сфері послуг: мовний моніторинг-2019. ІНФОГРАФІКА). До того ж констатується незаперечний факт паралельного розгортання української та неукраїнської історій тих самих земель та спільнот – із різними трендами, ключовими подіями та героями і, зокрема, різним розумінням феномену українства та української мови. (Влодко. https://uamodna.com/articles/osnovni-vysnovky-z-istorychnogo-ekskursu-ch-1/).
Власне, йдеться про повторення пройденого. Про ті граблі, на які українці наступають час від часу у змаганнях за незалежність, намагаючись при цьому недолуго перехитрити «ушлого брата».
Озирнемося років на 300 назад. Після «мирних ініціатив» Богдана Хмельницького значна частина українських земель підпадає під владу Московського царства, котре «Березневі статті» витлумачило виключно у вигідному йому світлі. Спочатку козацько-гетьманська Україна зберігає певну автономію. Староукраїнська мова застосовується у сфері управління, у козацьких літописах, думах, тощо. Після перекладу з церковнослов’янської Пересопницького Євангелія староукраїнська мова набула значення мови релігії.
Але у той час, як Москва готувалася до планомірного звуження української автономії, українці, очевидно, прагнули знищити її шляхом «внутрішньої експансії»: козаки будували столицю імперії на болоті та воювали у її війську, примножуючи землі Росії, козацька шляхта вливалася до єдиної з політичного погляду російської «дворянської нації». Українські інтелектуали активно сприяють створенню у Петербурзі та Москві наукових та освітніх установ, розвитку мистецтва та літератури, завдаючи часом відчутної шкоди українській культурі, зокрема, мові. Іноді це відбувалося непомітно для оточуючих, але далося взнаки через багато років.
Так, Григорій Сковорода змішував у своїх творах старослов’янську, просту українську та російську мови. Це вважають (Марина Александрович) спробою створити єдину міжслов’янську літературну мову, що спирається на староукраїнську літературно-писемну традицію кінця XVI—XVІII ст., яку вивчали в Києво-Могилянській академії. Можливо, такий намір у нього і був, але результатом цього напрямку «мовотворення» можна вважати сумнозвісний «суржик». Останній наразі нерідко оцінюють як позитивне явище, засіб, що допомагає заохотити «неукраїномовних» до оволодіння українською мовою, але, швидше, - це усе ж таки засіб нищення мови.
Можливо Микола Гоголь ставив собі надзавдання змінити Росію «зсередини». Але натомість досяг лише того, що вважався російським письменником і навіть одним з основних творців російської прози. На думку Мирослава Поповича, «він був і лишився також представником української культури, з політичної точки зору належачи до проросійського напряму в українському панстві, який потім породив концепцію «двох вітчизн» - «великої», імперсько-російської, та «малої», етнічно і історично української» (Мирослав Попович. Філософія свободи . С.127)
Згадаємо також, що аби не реформи патріарха Нікона, якими була проведена «українська редакція російського православ’я», церковний союз Росії та України був би неможливим, що ставило б під сумнів і союз політичний (Там само. С. 180)
Що об’єднує усі ці випадки ? А те, що ніяка зовнішня зла сила не примушувала прямо і грубо переходити на російську мову, писати російською мовою, модернізувати російське ортодоксальне християнство: в одному випадку давала плоди індивідуальна або колективна (станова) проросійська налаштованість, в іншому – наївні сподівання перехитрити дужчого суперника.
Тут згадується Семен Семенович Горбунков з «Діамантової руки», котрий збирався «для виду» торгуватися з контрабандистами, які хочуть повернути свої коштовності. На це навчений життям капітан міліції відповідає: «Не думаю, що вони будуть з Вами торгувалися, замість того, щоб зняти діаманти з непритомного тіла».
Якщо будемо добровільно поступатися своєю мовою, своїм інформаційним простором, своїми територіями, залишимося «непритомним тілом». А опритомнівши, змушені будемо скористатися вже згадуваною порадою І. Губермана, котра у повному викладі виглядає так:
«Чтоб речь родную не забыть,
На ней почти не говоря,
Интересуюсь я купить
Себе большого словаря»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma