«Выпила рюмашку, выхлебала чуток холодца, губы утерла и говорит: – Вова, на кого ж ты меня оставил. Сказала. Подумала. Не понравилось ей. Выпила рюмашку. Закурила. – Вова, – говорит она, – в чем дело? Встала. Походила вокруг могилки».
Ні, не так. Якось, наче у донецького клясика. Отак-о краще: «Мав такий собі вигляд. Навіть як на померлого не дуже. Але на себе схожий. Я скрутила цигарку, підкурила, затягнулася. Першу викурила стоячи, щоб згори придивитися. З димом гірші думки прогнала. Нічого з нього не залишилося. Колись він мені відразу припав до душі. За красу його брала. Гарний чоловік – то гарний чоловік. А цей ще був професіонал. За фахом – жокей. Вага без сідла – п'ятдесят один кілограм в одязі. Вузький у плечах, вузький у шиї, вузький у задку. Усюди вузький, що однією рукою без проблеми візьмеш і піднесеш на пів метра. Мені подобався цей пташок у долоні».
Загалом так само важко сказати, хто був лідером у цьому романі двох самотніх душ. З сюжетом цієї історії, жив собі Жокей, дрібний і невиразний, брав участь у перегонах. І жила собі Вера – доволі дебела власниця чоловічої перукарні. Здавалося, що між ними не може бути нічого спільного, а вони зійшлися й стали тихою гаванню одне для одного. Та коли Жокей підупав у здоров’ї, жінка ходила за ним, як за малою дитиною. Почуття тривали, аж поки смерть не розлучила їх. Кохання буває мінливим, часто готує сюрпризи, але й додає сенсу в життя людей.
"Мав такий собі вигляд, – згадує героїня. – Навіть як на померлого не дуже. Але на себе схожий. Я скрутила цигарку, підкурила, затягнулася. Першу викурила стоячи, щоб згори придивитися. З димом гірші думки прогнала. Нічого з нього не залишилося. Колись він мені відразу припав до душі. За красу його брала. Гарний чоловік – то гарний чоловік. А цей ще був професіонал. За фахом – жокей. Вага без сідла – п'ятдесят один кілограм в одязі. Вузький у плечах, вузький у шиї, вузький у задку. Усюди вузький, що однією рукою без проблеми візьмеш і піднесеш на пів метра. Мені подобався цей пташок у долоні".
Як усе далі відбувалося, спитаєте? Хто з них був лідером? Хто вигравав перегони? Зараз вже складно сказати, а колись, згадує героїня роману… "Жокея пам'ятаю з першого дня. Зайшов до "Вери. Чоловічої перукарні". Штучно кашлянув. Пані Вера? А хто? Криком я зустріла його в дзеркалі. Пані Веро, обріжете мені? Коротко. Завтра забіжу. Тен ззаду мені стоїть, а бачить, що черга. Двоє в кріслах, один під пелериною. Я від праці не відволікаюся ніколи, але з його появою покинула робоче місце. Цікавість мене загризла. У дзеркалі виглядав на половину чоловіка. Я жокей. Заслинився від пихи. Порухав колінами, наче вже мене штрикав. Я його оглянула. З висоти, цілком, потиху. Хтивим оком, бо такого ще в колекції не мала…"
Зита Рудзька. Сміється той, хто має зуби. – Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2026
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma