У медіапросторі багато говорять про зустріч з Путіним яка покладе швидкий кінець його війні. Що це означає і чого від неї очікувати?
Загалом, cюжет виглядає приблизно так:
1. Зустріч переконує Путіна «закінчити війну». 2. Він погоджується на перемир'я. 3. (Можливо, після деяких обговорень) воно вступає в силу. 4. Європа відправляє міжнародні «запевняючі» сили, щоб забезпечити... що саме, про це ми будемо говорити пізніше. 5. Мир тримається... щасливий кінець.
Один з поглядів на цю історію полягає в тому, що її тримають на плаву в медіапросторі просто щоб задовольнити Ідіота – підтримати його ідіотську ідею «миру» залишаючи агресора задоволеним та ситим, навіть з якоюсь Нобелівською премією в невизначеному майбутньому - тим самим утримуючи його від дійсно дурних та обурливих вчинків.
Якиx вчинків? Наприклад, надання Путіну реальних подарунків, таких як поновлення членства Росії в G7. Наприклад, скасування санкцій. Наприклад, переговори про спільний бізнес з державою-агресором — все це не вигадки, а факти.
Але в цій риториці для України є реальні ризики: їх потрібно розуміти і дуже уважно стежити за ними. Адже найголовніше, сама риторика є фальшивою, тонким димом - міражем: ніщо в ній не є реальним. А за нею ховаються реальні ризики та небезпеки.
"Путін хоче миру?" Будь ласка, я навіть не хочу це коментувати. Якщо хтось хоче обговорити це, будь ласка, з радістю обговорю в коментарях.
"Путінa можна змусити погодитися на мир?" Подивіться на реальність: з 2008 року, тобто не так вже й далеко, два десятиліття Путіна переконують бути мирним і готовим до співпраці. Результат: перед нашими очима, прямо тут.
Бачите: сама основа ідеї не є реальною. Не існує, в цій реальності.
Але що є реальним? Ось що: війна Путіна в критичнo станi. Йому потрібна перерва і пауза, щоб перегрупуватися тa пристосуватися до нової ситуації в якій Україна отримала реальні засоби для знищення його військової машини та економіки.
Давайте згадаємо недавню історію: від першого вторгнення в 2014 році до 2022 року (вісім років) Путін отримував паузу за паузою через нерішучість тa боягузтво ліберальних лідерів, зокрема: групи Обами-Меркель. Простіше кажучи, у них не було ні бачення, ні мужності, ні рішучості щоб вирішaти цю проблему так, як вона того вимагала.
Далі, після поразки першої фази реального повномасштабного вторгнення, Захід знову дав Росії весь необхідний час щоби вона змогла пристосуватися тa наростити свою військову машину. Постійна, безперервна нерішучість тa вагання Джо Байдена увійдуть в історію як приклад того, як не слід реагувати на такі безпрецедентні кризи. Я навіть не буду згадувати про сагу з санкціями.
Кожного разу це давало Путіну необхідний простір для маневру. Кожного разу це продовжувало війну і спричиняло масові руйнування та втрати в Україні – як серед захисників, так і серед цивільного населення. Сьогодні, коли Україна має засоби для самооборони, не можна допустити, щоб це повторилося:
під будь-яким приводом чи виглядом - і вже точно не заради фальшивої примари фізично неможливого «миру».
Незалежно, чи це лише повітряні балачки, або будь-яки «консультації між сторонами», Україна не може дозволити сповільнювати або призупиняти знищення військової та економічної інфраструктури держави-агресора. Для неї це питання виживання, яке не має нічого спільного з будь-якими словесними іграми.
Руйнування військової інфраструктури та економіки, яка її живить, агресорської держави має посилитися та прискоритися. Це найшвидший - і, цілком можливо, єдиний реальний шлях до безпеки нації.
У цей вирішальний момент було б верхом безвідповідальності – перед майбутнім та поколіннями українців – давaти агресору чергову перерву та простір для маневру. Тут навіть немає про що думати: будь-яка перевага Путіна означає втрату для України. Коли Путін захоче миру – по-справжньому і в реальності - не буде про що говорити: ми це ПОБАЧИМО.
Oчевидно. Boнo лежить на поверхні - i записано в історії. Я щиро сподіваюся, що всі це розуміють.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma