Економіст назвав наступний етап війни "вирішальним" і, без сумніву, його можна охарактеризувати як "кінець епохи наївності". Ворог: великий, жорстокий та нещадний усвідомив можливість поразки і бореться за саме своє існування. Легкої перемоги не буде; швидкої, за винятком історичних чудес; мабуть, теж. Хороводів крісел і надихаючих промов для перемоги, найімовірніше, буде недостатньо. Для перемоги потрібні ресурси; і ще двадцять разів ресурси; сьогодні та в наявності; впевненість, витримка, компетентне і талановите управління. І хоч скільки то, удачі.
Чи набере Україна сьогодні достатньо для перемоги та майбутнього? Це питання стоїть знову. Воно стоїть перед очима, в реальності і ніякими словами його не вмовити.
Постараюся повністю уникнути тут будь-якого негативу: його в ці дні вже достатньо, а також емоцій і обмежитися лише сухими медичними фактами.
Факт: влада ухвалює критичні для країни рішення не пояснивши практично ніяк їхні підстави тa необхідність суспільству.
Ми бачили подібні дивні рішення і раніше, але є різниця: цього разу їхній рівень сягнув найвищого, без сумніву, критично важливого рівня - питання суверенітету, перемоги та незалежності країни.
Факт: демократична влада несе відповідальність за свої рішення та намагається пояснити їх громадянам. Совкова влада – ні. Не завжди зі зла, просто насправді вона не розуміє такої необхідності. Навіть у найкритичніші моменти історії – ні, не розуміє. Для України це не абстрактна теорія, а синці та забиття, причому на тому ж місці яке не завжди встигло зажити.
Можливо, можна припустити що в цій ситуації було/є щось таке що не дає змоги опублікувати підстави повністю і відкрито. Тут є дві умови: критичний характер ситуації та ціна помилки; і довіра до того, хто робить такі заяви.
Чи можемо ми, суспільство, брати на слово що так так було потрібно просто тому що, від цієї групи? Чи є у них достатній список успішно виконаних важливих і критичних справ та робіт: для такої безумовної довіри?
Список кришталевої чесності та відповідальності за свої слова та вчинки?
Чи заслужили вони її важкою працею і вкрай необхідними результатами? Або просто сприймають її як даність, як належне - за давньою традицією совка?
Судіть самі: але такий список - це єдине, що може бути підставою для такої довіри якщо ми хочемо залишатися на боці об'єктивної реальності, а не слів та промов: як завжди.
Чому це було потрібно?
Чому це було потрібно саме зараз?
Але продовжуємо сухий, об'єктивний аналіз без теорій та емоцій. В результаті проведених перестановок і змін: зауважимо, в управлінні, в офісі ніяких змін немає, мабуть там все досконало, або принаймні може чекати - теж факт; логічно можливі три варіанти подальших подій.
Перший: Україна отримує можливість значного просування до перемоги. Очевидно, що це не трапиться моментально, потрібне терпіння, але важливим тут є ось що: якщо це було справді метою та підставою змін то їхні результати ми побачимо на власні очі і в не такому віддаленому майбутньому. І тоді, справді, якщо ми побачимо ці результати, то доведеться погодитися що зміни, хоч і неочевидно, були необхідними і виправданими. Це перший варіант і визначається він, ще раз нагадати: реальними та значними просуваннями до української перемоги.
Другий: можливо, в майбутній період ми не побачимо значних просувань; і це, очевидно залежить не тільки від України, але триватиме наполегливе протистояння без зміни кінцевої мети. Такий варіант виглядає цілком можливим сьогодні, aлe не дуже зрозуміло: чим він відрізняється від статусу кво сьогодні і в чому була терміновість перестановок? Терміново прямо зараз до виборів Хла та перестановок в урядах та офісах? Не зрозуміло!
І третій, його ми позначимо теж тому що він виходить за рамки просто теорій і спекуляцій: це плавна, прихована зміна мети. З таким варіантом пов'язані деякі факти, наприклад, якісь радники, які хочуть переговорів і чиї імена чудові служби ну просто ніяк не можуть установити й оголосити. Або заявлена нещодавно готовність говорити з ким завгодно. Бачите це факти говорять, не якісь теорії.
Воно вже не раз (і не два) говорило про готовність до переговорів. Різниця якщо говорити формально, на папері не така значна - проходять переговори після відходу окупанта й агресора, або до. У буквах різниця тривіальна, три букви, а ціна її в реальності зовсім інша: незалежність тa суверенітет. Для когось ці слова, як і вся країна, існують тільки на папері і тому вони просто можуть не бачити, не помітити такої тривіальної, незначної різниці!
І саме тому зараз час уважно спостерігати, і спостерігати за діями та результатами які відбуваються і відбуватимуться з одного та головного на сьогодні погляду: чи наближають вони українську перемогу? Який із варіантів складається та розвивається в реальності: 1, 2 чи 3? Ми це побачимо. І відповідальність вже прикріплена міцно та ґрунтовно. Її вже не позбутися і не перекинути під акомпанемент промов та обіцянок. Це ж не гра в управління реформами круговим пересадженням, а питання незалежності та виживання нації.
Кожен вчинок, акт і результат суспільство повинне розглядати сьогодні з цієї перспективи, прямо сьогодні з 00.00, не приймаючи та відкидаючи будь-які розповіді й пояснення. Тільки дію та її результат. Як вона наближає перемогу, і чи наближає.
Причина проста: слова, навіть найпрекрасніші, не роблять майбутнього. Багато хто в Україні багатьма десятиліттями намагався наговорити майбутнє, але в реальності це на жаль, не працює. Немає таких слів які намалюють нам добре майбутнє. На вибори одних красивих слів може вистачити. На перемогу та майбутнє: жодного разу. Україна знову на роздоріжжі, і сьогодні щонайменше має сенс розуміти його сенс та наслідки; і робити його усвідомлено.
Щоб якось, каламутним словом та кривим поворотом не вийшло знову як завжди. Гарантій від такої можливості я сьогодні ще не бачу. А ви?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma