Довгочит про проблему: відсутність наскрізної інтеграції цінностей у військовій професійній освіті робить національний світогляд «додатком», а не фундаментом підготовки офіцера.
Сучасна війна — це не лише змагання технологій, а передусім зіткнення конгнітивних сенсів та ідентичностей. Очевидно, що російсько-українська війна — це війна за світогляд — своєрідну «операційну систему» нашої свідомості як сукупності поглядів, оцінок, принципів та образів, які визначають загальне бачення світу та місце людини в ньому.
Якщо світогляд — це наша «операційна система», то національна ідентичність — це її регіонально-родинні налаштування, мовний пакет та історичний контекст. Це усвідомлення людиною своєї приналежності до певної нації, відчуття зв’язку з її культурою, історією та цінностями. Це відповідь на питання: «Навіщо ми є, хто ми як спільнота і яке моє місце в ній?»
На мою думку, в теперішній українській системі військової освіти зіяє небезпечна прірва щодо цього питання. Допоки у ВВНЗ на формування національного світогляду майбутніх офіцерів у гуманітарному блоці навчальних дисциплін виділено лише 12% від загального часу (11 кредитів ЄКТС з циклу загальної підготовки та 17 у військовій компоненті циклу професійної підготовки на базовому курсі тактичного рівня L1A – з 240 загалом) — їхня реальна національна ідентичність залишається вразливою.
Без міцного «Етосу» — внутрішнього стрижня, переконань та ідеалів — майбутній український офіцер перетворюється на бездумного фахівця-виконавця наказів, позбавленого інтелектуальної автономії, культури критичного мислення та прояву лідерства. Яскравим індикатором цього є те, що на території всіх українських ВВНЗ, коли чуєш неформальне спілкування груп курсантів, то воно складається переважно із суцільної кац@#ської нецензурної лайки «цвіту» майбутнього українського офіцерства.
Першопричинами такого стану є невігластво і некомпетентність суб’єктів нашої військово-освітньої системи «індустріальної епохи» — саме там вона й застрягла. Все це перетворює процес формування світоглядної «операційної системи» майбутнього офіцера щодо служіння українському народу на суху лекцію про історію чи мову, що зрештою поступово стає нашою стратегічною вразливістю.
З давніх давен відомо, що офіцер гартується не аудиторними годинами, а цілісною соціальною екосистемою, де його характер, світогляд та національна ідентичність є такими ж вимірюваними результатами, як і влучність стрільби чи фізична підготовленість.
Але якщо ми не трансформуємо військово-освітню систему зараз, тоді ризикуємо отримати, швидше за все вже їх плодимо — тупо відданих служінню старшому начальнику «фахівців-виконавців» зі страхом «посиленої відповідальності», чия «професійність» сиплеться під тиском першого ж бойового стресу.
Парадокс 12%. Чому «гуманітарне ядро» підготовки майбутнього офіцера у ВВНЗ України — це лише показушний фасад військово-освітньої системи?
Наприклад, порівняльний аналіз типових освітньо-професійних програм навчання майбутніх командирів взводів за будь-якою спеціальністю та спеціалізацією викриває системну ерозію їх національно-світоглядної підготовки. В українських ВВНЗ гуманітарний блок (циклу загальної підготовки) становить лише 12% від загального обсягу (29 кредитів ЄКТС із 240)
Але диявол криється в деталях: на «національне світоглядне ядро» у вивченні навчальних дисциплін «Історія України та українського війська», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Філософія», «Політологія та соціологія» припадає лише 4,5% навчального часу.
Я поки що не аналізуватиму зміст цих гуманітарних навчальних дисциплін, і тим більше спроможності викладання, все це може бути далеко-далеко від формування національної ідентичності майбутнього офіцера. Наприклад, вивчення історії і мови курсантами – це зазвичай повторення того, що мали би вчити у школі. Про зміст філософії і політології для майбутнього офіцера волію толерантно промовчати …
Контраст із Вест-Пойнтом (USMA) вражає: там обов’язкове «світоглядне ядро» (Core Curriculum) навчання майбутнього офіцера складає 72,5% усіх курсів (29 із 40). Програма охоплює шість доменів: людський дух, морально-етичний, інтелектуальний, військовий, фізичний та соціальний.
Це 15-тикратна (!!!) різниця у фокусі на фундамент формування національного світогляду та ідентичності порівняно з українськими реаліями.
Методологія «навмисного тертя»: гартування через керований хаос
У Вест-Пойнті національний світогляд та ідентичність не «вивчають» за навчальними дисциплінами — її змінюють через концепцію «Purposeful Friction» («Навмисне тертя»). Це свідоме, цілеспрямоване, компетентне, з точки зору педагогіки, моделювання і водночас переживання суб’єктами навчання академічних, фізичних та соціальних труднощів, які змушують кадета до саморефлексії, коли він їх вирішує чи долає.
На відміну від української освітньої моделі ВВНЗ, яка залишається переродженням старої радянської, законсервованою і неповороткою до необхідних змін, реалізована десятками років у Вест-Пойнті концепція «Навмисного тертя» провокує фундаментальний зсув: від підліткового егоцентризму до усвідомленого служіння нації.
Це кероване самозростання майбутнього офіцера в умовах штучно створеного, а насправді чітко керованого «хаосу». Поки наша система орієнтована на комфортне «засвоєння матеріалу» курсантом, американська — на випробування світогляду кадета на міцність характеру.
Системна порожнеча: відсутність Кодексу честі курсанта та роль майстер-інструктора
Критичною точкою розриву є те, що в українських ВВНЗ відсутній «Кодекс честі курсанта». Це наслідок того, що у ЗС України немає «Кодексу честі офіцера».
Це не просто брак якогось чергового пафосно складеного папірця, що придумали «замполіти» — це відсутність ціннісного фундаменту, який би формував офіцера як частину закритої професійної корпорації з непохитними етичними нормами і правилами поведінки. У Вест-Пойнті «Кодекс честі кадета» є дієвим інструментом діагностування процесу формування гідності звання офіцера, а не формальністю.
Крім того, національна та професійна ідентичність майбутнього офіцера не може формуватися лише викладачем як «мудрецем на сцені». Джерелом смислів має бути відібраний та підготовлений майстер-інструктор — бойовий сержант чи офіцер, який є наставником / ментором і живим втіленням національних цінностей у військовій службі та обов’язку.
В українських ВВНЗ викладацькі посади, офіцерів курсової ланки часто комплектуються за залишковим принципом, тому що «йде війна і найкращі потрібні в бригадах». Або інша крайність, – вони комплектуються за «бойовим досвідом», який, як всім відомо, може нічого не бути вартим у системі військової освіти, коли людина не розвивається, а зациклюється на фундаменті свого минулого, яке не відповідає сучасним викликам і потребам підготовки офіцерів та нівелює будь-який виховний вплив.
Беззаперечно, що національна та професійна ідентичність передається майбутнім офіцерам лише через особистий приклад тих, хто сам пройшов крізь те, чому вчить. А якщо той, хто вчить не має цієї ідентичності? Кого він тоді сформує?
Від «аналогових» оцінок до цифрового профілю в «афективній сфері»
Поточна система оцінювання сформованості національного світогляду й ідентичності майбутніх офіцерів у ВВНЗ України — це ілюзія. Середній бал у журналі обліку навчальних занять створює ілюзію автоматичного і вільного володіння ним цінностями та чеснотами офіцера, хоча насправді курсант лише навчився худо-бідно складати тести.
Нам потрібен ще на вчора перехід до цифрових профілів (поведінкових карт) сформованості у курсантів цінностей, відповідних компетентностей, в яких складовими є також чесноти та мотиви, фіксації прояву атрибутів ціннісного військового лідерства і який створюється та наповнюється не лише під час навчання у ВВНЗ, а й протягом усієї кар'єри офіцера, є складовою частиною його особової справи.
Ключовим об’єктом оцінювання сформованості національного світогляду та ідентичності майбутнього офіцера у ВВНЗ має стати афективна сфера (affective domain) — те, що майбутній офіцер цінує насправді. Вона визначається як одна з трьох фундаментальних областей навчання (разом із когнітивною та психомоторною), що охоплює емоції, почуття, цінності, внутрішні ставлення та мотивацію особистості курсанта.
Цифровий профіль кар'єри офіцера з курсантських часів має відстежувати, як національні переконання проявляються в ухваленні рішень у змодельованих навчальних, службових а згодом й у бойових ситуаціях. Це дозволить бачити реальну динаміку розвитку офіцера-державника, а не лише його здатність відтворювати завчені професійні знання чи навички або вимоги «керівних документів».
Тотальна інституція та загроза «смогу даних»
Зауважу, що Вест-Пойнт працює як «тотальна інституція» за принципом «En Masse» (колективна ідентичність). Кожен крок кадета — від сніданку до ритуалу «Дня прийому» в офіцери — пронизаний символізмом та усвідомленням місії. Це створює монолітний світогляд.
«День прийому» (Reception Day або R-Day) розглядається як фундаментальний ритуал ініціації, що позначає початок «47-місячної трансформації» особистості у Військовій академії США Вест-Пойнт. Цей захід є першим кроком у переході від цивільної ідентичності до ролі кадета в умовах військової «тотальної інституції».
В українських реаліях існує ризик «крихкості» ідентичності: якщо національні сенси існують лише на парах з історії та не інтегровані в тактичну, інженерну чи вогневу підготовку тощо, вони розчиняться в першому ж бою. Я уявляю як хтось з українських викладачів цих дисциплін зараз зневажливо посміхається та крутить собі пальцем біля виска і це — ще одна ознака того, що в нашій «індустріальній» військово-освітній системі глибока криза невігластва.
Це робить майбутнього офіцера вразливим до ворожого рефлексивного когнітивного контролю та сприйняття «смогу даних». Без міцної ідейної суб’єктності командир стає об’єктом маніпуляцій з боку як ворожих зовні так і всередині — токсичних начальників. Офіцер має бути «інтелектуальною фортецею», де ЕТОС є важливішим за диплом.
Мною окреслено лише частина ідей. Переконаний, мета давно назрілих перетворень у ВВНЗ — це не просто дати військові знання за кредитами ЄКТС, а й забезпечити сформованість національного світогляду та утвердження ідентичності, де випускник отримує диплом офіцера у сфері проактивного лідерства.
Ми маємо нарешті відмовитися від «індустріальної» моделі підготовки, яка штампує офіцерів як військових фахівців-виконавців. Майбутнє за освітньою екосистемою, що гартує офіцерів-державників.
Чи готова теперішня система військової освіти перетворити курсанта з «фахівця-виконавця» на офіцера-державника, для якого Кодекс честі та українська національна ідентичність є важливішими за диплом?
Особисто я маю надію, що вже готова. Війна за незалежність України є стимулюючим чинником.
P.S. Постановочні фотографії курсантів в соціальних мережах українських ВВНЗ повинні також відповідати і сівтоглядному змісту їх навчання. Чи не так?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma