Як і люди, ворони неповторні, хоч і дуже схожі між собою. У кожної з них є щось, що виділяє її серед інших. Ця ворона з'явилася на моєму "пташнику" десь з місяць тому й одразу почала хазяйнувати. Я назвав її Гошею, тому що мені вона видалася самцем. Гоша був цибатим і дзьобатим з маленькою голівкою. Кожна знайома ворона чим-небудь мене, а здивує. Того дня, про який буде мова, Гоша здивував мене найбільше від усіх попередніх.
Але почну з початку. "Пташник" або "пташиний двір" – це така місцина під деревами на бульварі біля мого будинку, де збереглися залишки кам'яної доріжки. Я прикопав там обрізки шестилітрових бутлів. Вони слугують тепер поїлками для птахів. Кожного дня я приношу на пташиний двір воду й покришені сухарі для птахів. Круглий рік там товчуться голуби, іноді горобці. Вони знають о котрій годині я приходжу й чекають мене. Восени й узимку були там ворони й граки, але на початку весни розлетілися: граки – десь далеко за місто або й далі, ворони – на дахи будинків, мабуть, висиджувати пташат. І от тепер з'явився Гоша. Він завжди з'являється, наче з під землі, й щезає так, наче під землю провалюється. Секрет простий: він у кроні дерева чекає, поки я відведу погляд від якоїсь ділянки на землі, й тоді безшумно там сідає. Коли я знову дивлюсь на те місце, яке щойно було порожнім, то бачу, що там нізвідки вродився Гоша й дивиться на мене веселими очима (ще одна його особливість).
Так от того дня Гоша вродився нізвідки, поки я роздавав сухарі голубам, і почав з цікавістю спостерігати за процесом. Мабуть, намагався зметикувати, що ж я роблю. Здогадавшись, що я "хочу зібрати голубів до купи", Гоша вирішив показати мені, як це робиться. Він побіг по колу навколо голубів, як сторожовий пес, хапаючи дзьобом за хвости тих, що відійшли далі. За мить всі голуби стояли щільною юрбою в центрі кам'яного майданчика, а задоволений своєю роботою Гоша весело дивився на мене. Я винагородив його печивом і він пішов мочити його в воді.
Потім Гоша довго не з'являвся, хоч я кожного дня знаходив у бутлях сліди його діяльності. У воді замочувались курячі шийки (мабуть, з кулінарії неподалік), залишки шаурми (мабуть, від Зеленського), булок, навіть пів шкарлупи волоського горіха – все це було гошине добро. Та одного разу він так же раптово опинився проти мене, коли я кришив голубам і горобцям бубличок. Гоша весело дивився на мене, всім своїм виглядом говорячи:
- Що, голубам бублика? Я б теж їв!
Я кинув йому особисто для нього припасений кусочок твердого сиру. Гоша поклав його на землю, придавив лапою, але продовжував чекати. Тоді я кинув йому печиво. Гоша покинув сир і вхопив печиво. Цим негайно скористалися голуби й кинулися до сиру. Гоша покинув печиво й кинувся на голубів відбивати сир. Голуби кинулися до печива. Гоша – напереріз. Голуби – до сиру. Гоша відбив сир. Голуби – знову до печива. Гоша розсердився не на жарт. Покинув сир, не став хапати печиво, а пішов в атаку на голубів і змусив їх рятуватися втечею. Після чого гордо повернувся, неквапно взяв і сир, і печиво, з усім цим добром влаштувався неподалік і маленькими шматочками з відчуттям власної гідності спочатку з'їв печиво, потім опустив сир у воду, притримуючи його лапою біля краю бутля. Я кинув йому новий кусочок сиру. Той впав неподалік, але один спритний голуб випередив Гошу ухопив сир і, петляючи, як солдат під вогнем противника, побіг геть. За ним тут же ув'язалася решта голубів, кожен в надії заволодіти сиром. Гоша стрибнув у натовп, де мав бути сир, але спізнився, стрибнув удруге – знову схибив. Зробити третю спробу він не встиг. У цього дійства був ще один зацікавлений глядач – в кроні дерева, під яким пробігала голубина юрба, ховалася ще одна ворона і в слушний момент кинулася в піке на переднього спринтера, вихопила сир і полетіла.
Отака історія. Схоже, без моралі.
Гоша в профіль
Гоша наскочив на голубів, тому фото розпливчасте
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma