«29 А Він сказав йому: «Іди».
І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.
30 Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав:
«Рятуй мене, Господи!»…
31 І зараз Ісус простяг руку й схопив його, і каже до нього:
«Маловірний, чого усомнився?»
«14 «Євангелія від св. Матвія»
Історію пише кожна людина. Особисто. Свою власну. І пише тими фарбами, в яких вона бачить довколишній світ. Або ж не пише взагалі, а непорушно сидить перед чорним полотном вічності, занурившись у свої власні спогади, перебираючи в них образи і несправедливості. І полотно цієї людини так і залишається чорним. Без жодного яскравого промінчика життя.
В Україні вирує кривава війна.
Офіцер запасу викладає всі свої образи на "ето государство", яке обмануло його з пенсійним забезпеченням, але у фіналі свого монологу радісно сповіщає, що знайшов адвоката, який, за хорошу платню, допоможе в суді відновити справедливість. Ще один офіцер на всіх медійних площадках, зі свого затишного кабінету, четвертий місяць глашатає про зраду і впевнено розповідає про те, чому рашисти швидко і безболісно захопили південь України. А в цей час тисячі добровольців ледь не з усього світу йдуть в Україну, аби захистити її від загибелі…
Історія кожної людини формує історію всього суспільства. Маленька історія кожної людини і в тих фарбах, в яких кожна людина, мимоволі, підсвідомо, малює довколишній світ. Поступово, штрих за штрихом.
Зустрів в супермаркеті колишнього народного депутата у військовій формі і з непідробною втомою на обличчі. На німе і здивоване запитання відповів дуже просто: «Я – офіцер. В першу чергу. Моє місце на фронті. Зараз кожен на своєму місці повинен виконувати свою роботу».
Ще у 2014 році Нікіта з батьками перебрався з вируючого Донецька у Київ. Звичайний хлопець зі сходу України. Несподівана коротка зустріч з Нікітою вже в розпал повномасштабної війни вразила не його українською мовою, а відповіддю на стандартне при зустрічі питання "Як ти? Що поробляєш?": «Та ось, закінчив військову кафедру, – знітився, але тільки на коротку мить. – І на фронт. Страшно… Трохи… Але й хочеться. Хочеться приєднатися до такого історичного процесу…».
Кожна людина зможе зрозуміти і оцінити написану нею свою історію тільки вже на схилі літ, зрілим розумом. І людина тоді буде щаслива вже тим, що є час внести якісь корективи, щось підправити на своєму полотні історії, і не в мемуарах, чи в колі близьких за столом після енної дози хмільного, а в реальному житті, яке продовжує вирувати навколо.
Або ж нічого не зможе зрозуміти до останньої миті в цьому матеріальному макросвіті. Таке трапляється. Навіть з дуже відомими і авторитетними людьми, які так і не змогли стати особистостями.
Надію на пояснення психології росіян, пояснення механізму, який рухає цих нещасних людей на масове вбивство поховала публікація від 16 червня відомого і авторитетного психолога. "Приближение к концу".
Не хочу розбирати причини, за якою авторитетний (без лапок) психолог так і не зміг вибратися із тісного віртуального чорно-білого світу повного нерозуміння історичних процесів, активним учасником яких він був у часи далекої молодості. Його полотно, поґрунтоване чорним тоном власних образ, які сформувалися ще від часів перебування в совєцьких концтаборах, так і залишилося без жодного яскравого промінчика життя.
А "Метанойя" так і залишилася тільки назвою без тексту. Текст під заголовком був, його можна і сьогодні прочитати, але…
«Метанойя – це термін, який використовується для опису кардинальних змін в людській особистості». Вікіпедія.
Миколай Кузанський, одна із ключових особистостей в римській курії, один із найяскравіших геніїв доби європейського Відродження і один із творців сучасного способу мислення. Практичні всі його ідеї були продовженням філософії Анаксагора, звідки він вивів, що всі релігійні питання є справою розуму та інтелекту, а не сліпої віри, яка перетворює Бога в персоніфіковану особистість. Використовуючи арістотелівський принцип філософії пізнання, вже як математик, Кузанський приходить до висновку, що пізнавальні можливості людини обмежені прихованою сутністю, а знання у формі символів, у формі загальної абстракції, може створювати у нашій уяві те, чого в природі просто не існує і тим само твориться насилля над природою, підкоряючи її нашій уяві.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma