«І нащо мені очі, якщо вони дивляться і нічого не бачать?.. Вийняти спогад, наче ніж, і наставити на себе саму, заколоти спогад спогадом. Якщо вдасться. Тато й мама. М'ячик. Машинка. То, мабуть, єдині слова, що були цілими, коли я їх вивчила. А тоді їх вивернули, вирвали з мене ї вставили в мене іншим боком назад, протилежністю до м'ячика знову є м'ячик, до тата й мами – тато і мама. Що означає машинка? Усі інші слова від самого початку обтяжені половиною мовчання, немов прикріпленою до ноги гирею, приблизно так Місяць волочить за собою свою темну сторону, навіть коли повний. Але Місяць принаймні рухається по орбіті. У моїй уяві слова стояли непорушно, та от я їх відпустила. І якщо вони не підуть, я ладна навіть ногу тому чи іншому відрізати. М'ячик. М'яч…»
Героїня повісті Дженні Ерпенбек "Книжка слів", виростаючи в новій сім’ї, не має доступу до свого минулого й лише поступово починає усвідомлювати страшну правду. Її особиста історія — метафора цілих поколінь, позбавлених власної історичної пам’яті внаслідок насильницьких політичних змін. Примусове забуття у всі часи працювало на політичні режими, які формували "нових людей" без минулого. Але рано чи пізно приглушена пам’ять пробивається назовні, бо героїня опирається існуючому стану речей.
"І нащо мені очі, якщо вони дивляться і нічого не бачать? – міркує героїня. - Нащо вуха, якщо вони слухають і нічого не чують? Нащо мені все те чуже в моїй голові? Отак, передумати звивинку за звивинкою, до решти, поки, можливо, десь на самому дні не проблисне малесенька ложечка мене самої. Вийняти спогад, наче ніж, і наставити на себе саму, заколоти спогад спогадом. Якщо вдасться. Тато й мама. М'ячик. Машинка. То, мабуть, єдині слова, що були цілими, коли я їх вивчила. А тоді їх вивернули, вирвали з мене ї вставили в мене іншим боком назад, протилежністю до м'ячика знову є м'ячик, до тата й мами – тато і мама. Що означає машинка? Усі інші слова від самого початку обтяжені половиною мовчання, немов прикріпленою до ноги гирею, приблизно так Місяць волочить за собою свою темну сторону, навіть коли повний. Але Місяць принаймні рухається по орбіті. У моїй уяві слова стояли непорушно, та от я їх відпустила. І якщо вони не підуть, я ладна навіть ногу тому чи іншому відрізати. М'ячик. М'яч…"
Дженні Ерпенбек. Книжка слів. – Тернопіль: Видавництво ХХІ, 2026
Фото: Man Ray. Lee Miller
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma