Бачу, не всі розуміють чому заклик українського чиновника “створити кібер-ООН” є смішним та інфантильним.
Власне, ця затаскана банальщина, яка стрімким домкратом вирвалася з рота одіозного держ-спец-хенерала прозвучала приблизно так: “а давайте ми усі станемо багаті, здорові та щасливі”.
Ніхто ж раніше не додумався, аж тут у далекій Україні нарешті когось осяяння накрило, ага. Так а шо? Його боси верзли значно тупіше, причому на весь Світ – і нічо.
Справа ж у тому, що ідея створювати міжнародні координаційно-законодавчі організації прийшла дуже багатьом людям на Землі одразу після винайдення Інтернету, десь на початку 90-х, коли наш геніальний кібер-стратег ще толком не вмів читати та писати.
І створювали. Точніше – намагалися. Не раз, не два, і не двадцять п’ять. Великі дяді та тьоті, за всі гроші Світу. На виході – десь приблизно нуль.
І причин кілька.
По-перше, навіть найсильніші країни Світу не можуть домовитися про чіткі правила, які усі учасники хоча б пообіцяють виконувати. Ну тобто існують якісь “правила доброчесності” чи “кодекси поведінки в Інтернет”, але їх багато, усі вони неофіційні і геть не обов’язкові до виконання. Та навіть якщо б і були “обов’язкові”: он чинне ООН скільки подібних «правил» понавипускало, і шо? Усі вони не варті навіть будапештських меморандумів.
Сенс правил є лише тоді, коли їх виконання забезпечено ефективними механізмами взаємного контролю, без можливостей для зловживань з боку керівного органу, на основі рівноправного партнерства усіх учасників за у відповідності з усіма їхніми інтересами.
Але все це утопія. Людство не може домовитися навіть про єдині правила дорожнього руху – по лівій чи правій частині дороги слід їздити?
Саме тому на планеті досі не створено Світовий уряд. Сучасне ООН є лише його напівживим ембріоном, нездатним практично ні на що, крім утилізації коштів на підтримку свого існування.
По-друге, Інтернет взагалі є занадто молодою галуззю для створення стабільних та обов’язкових правил. Той самий дорожній рух, наприклад, формував такі правила останні 120-130 років. Хоча кажуть, нібито першим почав їх формувати Юрій Цезар 2000 років тому. Ладно, наш час рухається швидше, але поки що фінішної прямої не проглядається.
А ще Інтернет та й самі інформаційні технології змінюються, причому з шаленою швидкістю. Щодня, щогодини, щохвилини з’являються нові технології, мови програмування, протоколи, алгоритми, навіть принципи взаємодії мереж, систем, додатків. Розвивається штучний інтелект, машинне навчання, нейромережі, он віртуальний метавсесвіт вже зовсім поряд, плескає по плечу.
І проблема в тому, що дуже мало юристів розуміються у цих високо-технологічних питаннях – навіть на рівні «чорне-біле». І тому банально не встигають з регулюваннями. До того ж, у багатьох випадках дуже складно провести розподіл «що вважати протиправним» - тому що одні й ті самі технології (або їх комбінації) можуть бути використані у протиправних цілях. Тобто весь оце ваш Інтернет – він практично весь, так би мовити, «подвійного призначення».
Кожна країна намагається весь цей бурхливий фонтан якось тримати під відносним контролем, і в деяких це умовно вдається. Але на міжнародному рівні це не працює, навіть між кількома морально-близькими та глибоко-союзницькими країнами.
І ще один нюанс. По факту, увесь світовий Інтернет технологічно контролює США. Точніше – ICANN, американська неурядова організація. Яка працює у відповідності до законодавства США. Скарги на їхню діяльність лунають регулярно, але в цілому Інтернет у Світі працює стабільно і великих претензій до США у цьому сенсі наразі немає. Ну, крім конспірологічного Big Brother Watches You - бо, скоріш за все, так воно і є.
Але завдяки демократичним принципам існування самих США, технологічна можливість користуватися світовою павутиною - залишається рівною для всіх без виключення країн. Шо буде далі – складно передбачити, з огляду на сучасну інтенсивну експансію США у питаннях світового обміну даними (Starlink), але про це якось окремо.
Звісно, гегемонія США щодо Інтернету не подобається багатьом, особливо їхнім геополітичним супротивникам.
Русня вже років 10-15-20 тому активно намагалася віджати у США цей важіль, протягуючи через підконтрольний їм Міжнародний союз електрозв’язку (ITU) різні резолюції з красивими назвами. Типу такого, наприклад.
Їхня ж суть полягала у тому, щоб надати кожній окремій країні право та головне - технічну можливість (!) самостійно «регулювати» ІР-адреси, їхні блоки та автономні системи, рубати трафік та відключати доменні імена. Вийшло у них як завжди: «взяти Київ за три дні». Бо інакше б не було сучасного Інтернету, а було б 200+ чебурнетів.
І останній момент: а хто у нас тут заявляє про «кібер-ООН», а?
Чи не ті є самі діячі, які пролюбили все що можна у своїй країні перед та на початку широкомасштабного вторгнення – кіберзахист, захист персональних даних, бази даних, національну систему кібербезпеки загалом, але голосно (хоча непереконливо) брехали «ми відбили всі кібератаки»?
Так, Україна – це «модний тренд» у світі, де нема війни, це вірно.
Але далеко не кожний український посадовець сприймається як світовий авторитет, лише тому що він український. Особливо у галузях, які потребують високої кваліфікації та бездоганної репутації. Про це постійно забувають «слуги народу», ляпаючи чергову дичину.
Та і за великим рахунком: чи потрібно сучасному світу ще одне ООН, нехай і «кібер»?
Отож.
P.S.: Про все це сьогодні розказував на 5 каналі, лінк на відео, ммм… мабуть, десь вже є.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma