Про графіку в діяспорі, де за радянських часів українське мистецтво розвивалося не за покликом партії, а спільно із світовими трендами, у нас вже писали. І, відповідно, друкували. Натомість як воно було тут, під наглядом влади, яка за всі часи нищила все українське? Де і коли в "українському радянському дизайні" перше переходило в друге і навпаки? Тобто на якій стадії українське ставало радянським?
Не в останню чергу усім вищезгаданим питанням присвячене дослідження Альони Соломадіної, Уляни Биченкової та Ніки Кудінової "Знак. Українські товарні знаки 1960-80-х років" (К.: Ist Publishing). Бо, наприклад, про те, як це було суто технічно, згадки у нас залишилися. Свого часу до тодішнього центру "буржуазного мистецтва", Харківського художньо-промислового інституту прибула висока комісія, яка, дослідивши надбання місцевих майстрів, "прикрасила" своїм рішенням їхній дизайнерський доробок. В окрему кімнату були звалені роботи корифеїв українського аванґарду і на дверях почеплено табличку: "Кімната жахів".
У даному виданні все так само починається від 1920-х і навіть раніше. Згадано Василя Єрмілова і Бориса Косарєва, які викладали у згаданому харківському закладі, будучи метрами українського графічного дизайну. Не забуто й Івана Падалку, якого спеціально запросили до Харкова. Натомість щодо решти тамтешніх діячів та їхньої творчості… Автори зауважують, що 1960-80-ті роки, коли відбувалося становлення радянського дизайну – занедбаний і призабутий для історії матеріал. "Майже всі товарні знаки зникли разом із радянськими підприємствами, для яких їх було створено, лише невелика частина може досі траплятися нам у побутовому повсякденні, випадково знайтися на барахолці або в музеї техніки, - дізнаємося ми історичні подробиці. - Архіви Торгово-промислової палати (ТПП) України, правонаступниці радянської організації, відповідальної за реєстрацію всіх створених тоді товарних знаків, теж непоправно постраждали після розпаду СРСР".
А як непоправно постраждало від СРСР саме українське мистецтво – ще до того, як змушене було стати радянським! І мова не лише про фрески Михайла Бойчука чи того ж Василя Єрмілова, які за одну ніч могли безслідно зникнути з вулиць столичного Харкова у 1930-х, а й про цілу генерацію майстрів, які були або знищені, або змушені ставати гвинтиками системи в її "героїчні" періоди відлиги, застою і перебудови, про які йдеться у цьому виданні.
Ілюстрація: Віталій Куликов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma