Вчорашня ніч знову нагадала українцям, що війна не спить. У ніч проти суботи, 30 серпня, Росія влаштувала масовану комбіновану атаку на Дніпропетровську область. Вибухи лунали у різних населених пунктах. Київ також зазнав ударів. І знову, серед гулу сирен та розривів снарядів, з'являються нові історії – історії тих, хто зник безвісти.
Кожен обстріл, кожна атака не лише залишає за собою руїни та поранених. Вони породжують нові запитання без відповідей: "Де мій син?", "Чи жива моя донька?", "Коли вони повернуться додому?" За сухою статистикою – понад 57 тисяч осіб вважаються зниклими безвісти станом на 2025 рік – стоять живі люди, їхні матері, батьки, діти, які щодня чекають чуда.
Коли надія стає зброєю
Сьогодні в Дніпрі, місті, яке минулої ночі знову відчуло на собі всю жорстокість війни, відбудеться особливий захід – Мітинг-концерт на підтримку родин зниклих безвісти Дніпропетровщини. Це не просто громадська акція. Це крик душі тисяч українських сімей, які живуть у підвішеному стані між відчаєм та сподіванням.
"Мій син зник більше 10 років тому. Я щодня чекаю на його повернення. Подібні заходи дають мені сили жити й боротися далі, бо я бачу, що ми не самі", – ділиться пані Олена, мати військовополоненого.
Ці слова відлунюють в серцях сотень тисяч українських матерів. Вони не знають, спить їхня дитина під зорями в полоні, чи вже стала зіркою на небі. Але вони продовжують чекати. Продовжують вірити. Продовжують жити.
Масштабність проблеми зниклих безвісти в Україні привернула увагу міжнародної спільноти. Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ/ICMP) активно працює з українською владою, впроваджуючи сучасні технології ДНК-ідентифікації та створюючи систему обліку зниклих.
"Для нас кожна історія має значення. Ми працюємо з державними органами та громадськими ініціативами, аби допомогти родинам знайти відповіді на найболючіші запитання", – зазначають представники МКЗБ в Україні.
Але за всіма технологіями, процедурами та міжнародними протоколами залишається головне – людська біль та людська надія.
День, коли Дніпро обійме своїх героїв.
30 серпня о 15:00 на Європейській площі в Дніпрі зберуться ті, хто знає ціну очікування. Родини зниклих безвісти, небайдужі громадяни, волонтери – всі ті, хто розуміє, що за кожним номером справи стоїть конкретна людина з її мріями, планами, коханими.
У програмі заходу – не лише виступи та концерт. Тут працюватиме благодійний ярмарок хенд-мейд виробів, створених руками тих, хто чекає. Кожна вишита серветка, кожна в'язана іграшка – це не просто товар. Це спосіб сказати: "Я тут, я чекаю, я роблю все можливе, щоб мій рідний повернувся додому."
Усі зібрані кошти підуть на підтримку Збройних Сил України. Символічно і справедливо: допомагаючи армії, ці люди допомагають повернути своїх рідних додому.
Коли статистика стає історією.
57 тисяч зниклих – це не просто цифра. Це 57 тисяч пустих місць за обіднім столом. Це 57 тисяч недосказаних "я тебе люблю". Це 57 тисяч сімей, які живуть у вчорашньому дні, бо не можуть рухатися далі, поки не дізнаються правду.
Після кожного обстрілу, як той, що минув вчора вночі над Дніпром та Києвом, ця цифра може збільшитися. З'являються нові зниклі, нові родини приєднуються до скорботного братства очікування.
Надія як національна ідея
Те, що відбувається сьогодні в Дніпрі, – це більше, ніж благодійний захід. Це маніфестація української незламності. Це заява про те, що ми не залишаємо своїх. Що пам'ятаємо кожного. Що чекаємо на всіх.
Організатори з ГО "НАДІЯ" обрали правильну назву для своєї організації. У світі, де щоночі можуть лунати вибухи, де кожен ранок може принести сумні новини, надія – це не просто емоція. Це спосіб існування. Це форма опору.
Коли родини зниклих безвісти збираються разом, коли вони діляться своїми історіями, коли вони творять красиві речі своїми руками – вони роблять акт непокори. Вони кажуть війні: "Ти не зможеш зламати нас. Ми будемо чекати. Будемо любити. Будемо надіятися."
Сьогодні кожен з нас може стати частиною цієї великої історії надії. Не обов'язково бути родичем зниклого, щоб розуміти їхній біль. Не потрібно втрачати близького, щоб цінувати кожну мить спілкування з рідними.
Прийти на мітинг-концерт, купити handmade-сувенір, просто обійняти маму зниклого солдата – це не просто жести підтримки. Це спосіб сказати: "Ваш біль – це наш біль. Ваша надія – це наша надія. Ваша перемога – це наша перемога."
Разом з МКЗБ, українськими організаціями та небайдужими громадянами ми продовжуємо боротьбу за те, щоб кожен зниклий був знайдений, а кожна родина відновила свою цілісність. Бо в країні, де кожна родина може втратити найдорожче, ми маємо триматися разом. Бо сила нашої держави – у взаємній підтримці. Бо надія, що живе в серцях матерів і дружин, стає надією всього українського народу.
І в цій надії – наша перемога.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma