КоЛишній

Літо втікало від нього, від неї та й, взагалі, з міста. Ранки вже прохолодні. У повітрі з’явились перші солодкі нотки стиглого винограду. Вона сиділа на веранді, пила тепле молоко, дрібнила здобну булку, а думки кричали в душу.

От і нехай літо біжить собі. Через рік повернеться. Усі повертаються через рік. Ну, з літом тут усе зрозуміло: у нього така робота- заступати на службу раз у рік на три місяці. А от для чого повертаються люди, які одного ранку вирішили, що на них чекає щось більш чудове та вартісніше. Для чого повернувся він? Адже одного дня проміняв її на іншу. Невже дурман розвіявся- і любов усього життя виявилась звичайною інтрижкою? Невже він, проживши багато літ на цій землі, так і не навчився відділяти вартісне від тимчасового? Йому потрібен був надрив? Потрібно, щоб нерви лоскотали. Хотів, щоб його дивували. А що він давав їй взамін? Був зайнятий. Не було часу. Він просто егоїст. Тому, коли йшов,вона його й не тримала, бо як втримати літо, що минає?

Знаєш, а після болю завжди настає тиша, і тоді так ясно  чути голос ангела, що з нею розмовляє. Оглянулась. Буря знищила все, що було недосказане, недолюблене, недоціловане. Усе те, що трималось на її почуттях і його егоїзмі. Уламки любові розкидані на березі життя. Тепер вона любить усе, що минає: і цю осінь, що вже в дорозі, і ту зиму, яка не за горами. Любить пити каву з незнайомими людьми і посміхатись перехожим. Купує речі тільки на один сезон, і все, що не потрібне, викидає. Короткі мандрівки, міцні напитки, танці до знемоги. Книги... багато книг. І час від часу ще вночі кричить. Плаче. Сентиментальна... Тепер вона любить і не тримає. Життя триває завжди… Навіть, якщо і його не стане.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma