Тут ми продовжимо розмову розпочату в статті раніше про сенс і критичний характер так званих "переговорів". Про що тут йдеться у більш спільній, широкій і дальній, у сенсі тимчасової перспективи, картині?
Для прикладу розглянемо випадок Гонконгу. Згідно з угодою, підписаною Великою Британією та Китаєм у 1984 році Китай погодився підтримувати стан "двох систем" та автономію провінції протягом п'ятдесяти років, з моменту її передачі у 1997 році.
У 2023, після кількох місяців вуличних протестів, автономія Гонконгу за фактом ліквідована. Ухвалено, по суті, тоталітарний закон про безпеку, який дає можливість практично необмеженого політичного переслідування опонентів режиму. За фактом, угоду нівельовано. Написане та підписане на папері не мало жодного значення.
Звичайно це представляється як пряма паралель із вторгненням РФ в Україну, яке йшло повністю порушуючи вже не лише двосторонні угоди, а й основоположні принципи міжнародного права. Меморандуми, угоди, принципи, Статут Всесвітньої організації, ось сюди будь ласка тільки реальність вона там: за вікном.
Розуміти сенс що об'єднує ці приклади можна так: є якісь декларації, правила: на папері. Усі ходять повз них, цитують їх тa розкланюються. Але є нюанс: вони не визначають багато, або взагалі нічого в реальності. У ній, реальності, деякі країни або групи країн не обмежені в їхніх діях жодними правилами. Це може виглядати як сюр, політика а ля Пікассо: водночас ми визнаємо принципи ООН, тобто територіальної цілісності та суверенітету; і відразу, прямо на місці запрошуємо агресора, та жертву взяти участь, на рівних, у якійсь "мирній" конференції.
Абсурд, сюр? Роздвоєна свідомість, шизофренія? Це, до речі, останній китайський план врегулювання українського "конфлікту". А якщо ні? А якщо це навмисне тренування, і підготовка світової свідомості до вже постійного роздвоєння реальностей написаних і реальних, що спостерігаються тa відбуваються?
Дивіться: у реальності паперовій ми підтверджуємо й підтримуємо всілякі права. А в реальності спостережуваній просто влазимо на чужі території коли і як нам потрібно. Після ведемо переговори до закінчення вічності, але захопленого не віддаємо і не йдемо. Суверенітет, звісно, є: ось він, написаний і можна послухати в промовах із трибун. Але в реальності його не спостерігається. Прямо парадокс про котa, того самого: був "суверенітет", а залишилася тільки посмішка, з трибуни.
Ви знали, до речі, що фашистська террористична Ерефія, ось ця сама, сьогодні залишається серед членів організації ОБСЄ, яка успадковує принципи Гельсінської угоди? Як вам це звучить? Гітлер підписав угоду тa проводить зустрічі на рівні щоб ви розуміли. Абсурд, сюр, іронія Часу - чи цілком навмисний, процес роздвоєння реальностей?
Ось про це йдеться сьогодні, і не треба: зовсім, думати про це як про якісь нестандартні ідеї aбo просто маячню. Це план. І в нього є наступний проєкт, і мета: Тайвань. І далі, якщо тільки дозволити йому просуватися, буде ще багато, дуже багато цілей.
Ось чому тут зовсім не йдеться про "просто сісти за стіл" тa "просто домовитися про мир". Не домовитися а погодитися, і не про мир у скільки-небудь нормальному значенні цього слова, а: з новим світовим порядком в якому керують беззаконня тa право сильного, де можна втратити все в один день за рішенням диктатора в якомусь кріслі.
Я, чесно кажучи, не можу повірити що можна бути наївним або невігласом до такої міри щоб не розуміти цього. Свідоме, аморальне або таке, що виходить за межі людської моралі, і/або повністю корумповане щоб ігнорувати можливі наслідки які тут дуже очевидні, здаються єдиними логічними варіантами, які залишаються.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma