Enigma Enigma

BlackPR

2024-04-11 06:16:04 eye-2 4423   — comment 0

Лабіринти Локі (ч. 10)

 

МИСТЕЦТВО

 

Різне сприйняття світу породило і зовсім різні види мистецтв, прийняті в НАШОМУ суспільстві та в псевдосоціумі пласкомирних. Те, що подобається НАМ і те, що їм подобається, часто кардинально відрізняється. Там, де ми шукаємо вдумливості, пафосу, героїки та романтики, пласкомирні шукають щось безбашенно-слиняве або примітивно-танцювальне. Тому у пласкомирних в такій шаленій моді «пОпс» - адже саме для них він розроблявся, саме проти них він служить владою як засіб масового отуплення, саме до примітивних інстинктів і пласкомирних рефлексів звернена продукція попсоіндустрії. Причому попс паразитує на нашій творчості, безжально його перекручуючи і підносячи пласкомирним кастровані версії найбільших творів. Приниження великого в пОпсе доведено до апофеозу. Для зручності попс МИ далі називатимемо більш звичним словом, а саме – «попсА». Апофігеєм цього апофеозу є «літературні» та кіношні серіали, які створюються дебілами про дебілів для дебілів. Неважливо навіть, про що вони - у всіх випадках очевидні множинні невідповідності поведінки персонажів щодо ситуацій, неприродність поведінки їх, неприродність самих ситуацій. Це вже не кажучи про характери персонажів - галиме марення сивого Нестора. Тільки якщо Нестор прославився, нехай і після смерті, як великий літописець (його можна любити, але можна і не любити; йому можна вірити, а можна і не вірити), то автори серіалів нав'язують глядачеві (читачеві) єдині виходи з життєвих пертурбацій, що склалися - і в основному найбезглуздіші, які незрозуміло яким чином зростаються. Плюс до всього, йде регулярне повторення пройденого матеріалу, що ще більше ріднить цей вид попси з методами навчання дебілів у спецшколах – там так само кілька разів повторюють матеріал для його кращого засвоєння юними даунятами. Серіали є всіх видів - від шмарклявих історій з масою загублених дітей (для домогосподарок пласкомирних) до військових і кримінальних для самих пласкомирних. Навіть для їхніх дітей придумані різні фантастичні та інші серіали. Складається враження, що кожен жанр серіалів має два-три типові сценарії, в яких тільки замінюють прізвиська персонажів, місця їх проживання, розвитку подій та епоху проживання. Все інше - схоже настільки, що навіть не передивившись і двох третин серій, можна сказати, чим закінчиться це оповідання. Те, що відбувається посередині, для НАС зовсім нецікаво – це порожнє нагромадження порожніх подій у психологічній та моральній порожнечі героїв стрічки. Втім, НАМ нецікаві також початок і кінець всього цього бутора, оскільки таке може зацікавити лише тих, хто живе за законами, які описані (показані) в кожному такому серіально - блювотному виперді- тобто пласкомирними «панятіямі».

Зазвичай герої серіалів - закінчені хитродупі відморозки, з глузду з’їхавші на пацифізмі, альтруїзмі, войовничому інтернаціоналізмі та іншій політкоректної хріноті. Ці «герої» не говорять, але проголошують цілі набори стандартних банальних фраз, і є підозра, що незалежно від країни, в якій знімали серіал, режисер і сценарист найбільше переймалися споконвічними кацапськими питаннями - «Хто винен?» і «Що робити?»

Найсмішнішим є те, що поза сюжетною лінією одразу стає зрозуміло: у всьому винні безпосередньо самі «позитивні герої», яких було би бажано гуманно пристрелити на початку першій же серії, що було б найкращим рішенням усіх вже створених ними та майбутніх проблем (які своїм походженням мають саме ті, створені «героями»).

Тепер про естраду. Точніше, про те, що пласкомирні вважають естрадою. Зважаючи на те, що лунає з динаміків на численних літніх майданчиках, улюбленим музлом у пласкомирних є попса і так званий «шансон», який зі справжнім шансоном (авторською піснею) нічого спільного не має. Наш, совковий «шансон» - це примітивне виття ротом тих, хто не сидів для тих, хто не сидів «про зону». А найкрутішими «шансоньє» іноді бувають (ги!) колишні працівники виправно-трудових колоній. Тобто – «менти срані». Все це говорить про рівень розвитку шанувальників «шансона». Зате попсові «зірки» щедро завалюють пласкомирних краденими одне у одного «музикою» і такими ж краденими текстами. Хоча, за ідеєю, як можна красти таку безглузду парашу, де під примітивне римування постійно повторюється «сльози – грози», «троянди – кози», «любоф – маркоф»? Будь-який шестикласник, що втюрився в однокласницю, напише текст не гірше, а найчастіше і краще, ніж суперзнамениті «майстри естради».

Скрізь панують дешеві підробки та сентиментальні слиняво-сопливі «шедеври» попсової індустрії. Навіть у соціальному протесті попса знаходить куш, випускаючи натовпи псевдорокерів, псевдопанків та взагалі – псевдонеформалів. Прилизаних, акуратненьких - готових будь-якої миті сфотографуватися на обкладинку глянцевого журналу. До того ж ще й досить підоватого вигляду та поведінки.

Пласкомирні сцять окропом від своїх естрадних кумирів. Вони уважно стежать за кожним кроком їхнього життя, не дарма ж папараці так ретельно вишукують інтимні моменти естрадних зірок. Пласкомирний годинами може обговорювати проблеми своїх ідолів - хто, з ким, коли, де і як. Для них це чомусь дуже важливо, іноді навіть важливіше за власні проблеми. Швидше за все, пікантні подробиці зоряного життя покликані відволікати пласкомирних від насущних занять із забезпечення соціальної справедливості в пласкомирному суспільстві, про яку так багато зойків у засобах масового отуплення.

У НАС подібності до так званої «соцсправедливості» нема і бути не може. НАШЕ суспільство - найсправедливіше, тому що ми цінуємо кожного у справах його, а не тому, хто його родичі, на яких вони посадах, скільки в нього грошей і таке інше. Справа за малим – віддати кожному за здібностями, щоб і отримували вони за потребами. Свого, звісно, ​​рівня. Хіба це не справедливо?

НАШІ не уподібнюються пласкомирним, б'ючись в істериці з акторів та музикантів. МИ вважаємо, що ця публіка існує спеціально для того, щоб розважати НАС, а на кого дивитися і кого слухати – МИ обираємо самі, при цьому чудово усвідомлюючи – хто там кривляється перед НАМИ заради гонорарів. У старій добрій Японії, якщо хто не знає - актори на соціальній драбині стояли нижче бариг. А нижче акторів були тільки ета - недоторкані, найнижча соціальна верства, що виконувала найбрудніші роботи.

МИ, звісно, ​​не вважаємо, що співати та грати на музичних інструментах, брати участь у виставах – западло. МИ і самі любимо це іноді робити. Без уміння перевтілюватися, писати вірші, цінувати прекрасне – Воїн стає просто вмілим солдатом із недорозвиненим мозком. Однак жити чужим життям або витрачати себе на здобування бабла задля задоволення абсолютно чужого, незнайомого натовпу, залежати від натовпу - це доля пласкомирних. Краще бути найгіршим серед кращих, ніж найкласнішим пацаном серед людського сміття.

Думаю, що НАШЕ ставлення до мистецтва та працівників мистецтва читачеві зрозуміле. Тому можна переходити до наступного розділу.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma