ЧАСТИНА ДРУГА
РЕФЛЕКСІЯ
РЕЛІГІЙНЕ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ
Пласкомирні дуже люблять патякати про свою релігійність. Вони навіть затятий атеїзм звели до рангу релігії. Але що таке релігійність у розумінні пласкомирних? І що таке релігійність у НАШОМУ розумінні? Відповіді на ці питання МИ зараз і постараємося дати – конкретні та ґрунтовні. Почнемо, звичайно ж, із пласкомирних.
Пласкомирні відвикли від чудес (Якщо розуміти диво як прояв повноцінного життя повноцінних у всіх відносинах людей, з усією незвичайністю цього життя для пласкомирних. Незвичайністю для них є насамперед відкритість, щирість та істинність НАШИХ почуттів, звідси й дій). Зважитися слідувати собі – розкіш, недозволена для пласкомирних, адже в них і власної думки, по суті, немає. Ми ж самі собі слідуємо завжди і живемо, як відчуваємо, - для НАС це норма, таке наше життя. МИ - Чудо за умовчанням, і життя НАША - чудове у всьому її героїзмі та трагічності). Усе вбоге, з дозволу сказати, «життя» пласкомирних, ця смердюча «битовуха», наскрізь просякнута вірою в диво, тупим його очікуванням і обожнюванням. Тотальне ненастання дива пласкомирні, проте, сприймають як належне, як певну закономірність, розуміючи, а точніше, невиразно здогадуючись, що дива в їхньому житті місця немає. Це дратує пласкомирних. На відміну від НАС, які самі по собі є Диво, пласкомирні бажають бачити дива виключно у будь-яких зовнішніх проявах, тому що самоаналіз їм недосяжний. Так само як і усвідомлення себе рівноцінною з Богом, творчою одиницею світу. Пласкомирні шукають Бога на стороні, а знайшовши те, що їм здається божеством, відразу ж приймаються задобрювати його жертвопринесеннями. Від людських вони здебільшого відмовилися тільки тоді, коли життя раба стало дуже дорого цінуватися, щоб його можна було просто взяти, та й зарізати - як вірнопідданське підношення на вівтарі свого псевдобожка. Нездатні на прояви внутрішньої свободи, пласкомирні прагнуть бути у вічному рабстві - хоч у людини, хоч у божества. Причому, чим чужіший тиран чи божок, тим із більшим полюванням вони йому поклоняються. Прикладів тому - безліч. Інородець Джугашвілі (він же - Сталін), який винищував пласкомирними мільйонами, залишився для них кумиром, напівбогом. Іудейська секта «християн», яка проголосила своїх адептів «рабами Божими», зараз є панівною релігією серед білої раси. Інші НАМ не цікаві, тому про них мова піде лише побічно. Колись арійське населення сучасного (колись арійського!) Ірану нині сповідує другий напрямок іудаїзму – іслам. Таким чином, релігія наших споконвічних ворогів, які вважають усіх не-іудеїв «гіршими за худобу», стала споконвічною релігією білої раси - разом з книгами іудейських богословів. Релігія рабів дуже швидко змінила релігію вільних людей - варто тільки дати послабуху пласкомирним. Бо пласкомирна істота не мислить себе без свисту хазяйської батога. Давні порушення расових законів серед арійських народів породили чудовисько, що занапастило арійський світ. Ім'я цьому чудовиську – пласкомирність. І не просто пласкомирність, а пласкомирність на троні. Коли у світі не залишилося носіїв чистого генофонду ар'я, світ обвалився. І владу в ньому поступово захопили зраділі виродки, для яких вже не було нічого святого. Тільки за інерцією, що зберіглася з часів Аріани, наші предки деякий час побивали всі навколишні народи, які мали нахабність пред'являти нам якісь претензії. Але з прийняттям юдохристиянства впав і цей останній оплот арійської волі і божественного порядку. Імперія русів поступилася місцем імперії угротюрків, що рядяться в «російський» одяг і розмовляють псевдоруською мовою. У самому серці колишньої Аріани (а потім - і Русі) пласкомирні старанно знищували НАС, не гидуючи для цього жодними засобами. Заради нашої смерті пласкомирні приймали релігію наших ворогів - теж юдохристиянську, лише кілька інших властивостей. Так їм хотілося панування на нашій землі. Воістину, дивлячись на все це, починаєш погоджуватися з талмудистами в тому, що пласкомирні (більшість так званих «гоїв») – гірші за худобу. Тому, як худоба - корисна, а ось від пласкомирних, крім шкоди, користі ніякої. Відносини пласкомирних з їхніми жалюгідними божками будуються на принципі знову-таки взаємовигідності: «я тобі, Боже, свічку поставлю, а Ти мені гріхи пробач і даруй перепустку в Твоє Царство Небесне, я ж раб Твій вірний, а що грішу - то й каюсь». Одного тільки досі пласкомирні не зрозуміли: Царство Небесне – НАШЕ, а МИ не пустимо в нього всяку мерзоту, яка здатна лише срати там, де жере та мешкає. Підлим падлюкам немає місця за бенкетними столами героїв сьогодення та минулого. Та й НАШ Батько Небесний – не чиновник-корупціонер, на хабарі не вівся та не ведеться (втім, йому їх вже й не пропонують). Тому нехай пласкомирних рятують їх лжебоги, яким вони поклоняються, але які є злі духи, що вимагають рабства душі і тіла. Хіба не так?Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma