Іноді буває важко повірити, що така, здавалося б, невеличка річ зачіпає важливі моменти. Воно й не дивно, якщо згадати, що все ховається в деталях – від диявола до істини. А якщо мова про диявольську істину?
Хай там як, але не дуже об’ємна повість "Гімн" Айн Ренд (К.: Наш Формат) насправді багато важить для нашого з вами розуміння світу, що й не дивно для жанру антиутопії. Додамо, що книжка уперше вийшла друком 1938 року, передуючи романам "Джерело" та "Атлант розправив плечі", які принесли авторці світове визнання.
Загалом цей твір — квінтесенція філософських поглядів Айн Ренд в упаковці художнього символізму та нагадування, як згубно впливають тоталітарні системи на розвиток людства. Слід так само додати, що на своїй тематиці авторка розуміється, хоч і застала лише початковий період побудови СРСР, емігрувавши до Америки у 1926 році. Недаремно її повість порівнюють з антиутопією "Ми" Євгенія Замятіна.
У "Гімні" так само все за стандартами класичної антиутопії: колись була розвинена цивілізація зі своїми принадами та науково-технологічним прогресом, але потім відбулася війна, упереміш із катастрофою, яка відкотила людство на ранні стадії розвитку. Суспільство регламентоване і структуроване, з безліччю міністерств, відсутністю кохання і відлученими від батьків дітьми, про яких дбає держава. Тобто маємо дистопічне суспільство, у якому заборонено слово "Я", а люди не мають імен – такий собі постіндустріальний світ, що з вершин технологічного поступу скотився у прірву примітивної диктатури та покірних мас, де індивідуальність — це гріх, а вільнодумство — злочин.
Проте один юнак зазвичай наважився думати не так, як усі, прагнути знань, недоступних іншим, та кохати за власним вибором. Він учинив злочин, за який карають смертю: вийшов за межі задушливого "Ми", повстаючи проти системи, у якій народжених літати змушують плазувати.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma