Ви задавалися питанням: чому, вже скажімо вісім місяців в Українi немає: жодного успіху в наземних операціях? Просто: жодного значного успіху, і якщо я не правий, то готовий послухати, назвіть.
І ось, знову:
80 бригада ДШВ вимагає не знімати з посади комбрига Ішкулова: Чому неугодні командири які не кладуть бездумно людей?
"Ми не розуміємо ЧОМУ командири, які користуються беззаперечним авторитетом серед особового складу, які мають звитяжний бойовий шлях та досвід великої війни - не угодні для вищого керівництва ЗСУ, адже не бояться озвучувати проблемні питання та доповідати реальний стан справ, не займаються замилюванням очей та не кладуть бездумно людей на шляху до чергових погонів та орденів."
"Пане верховний головнокомандувачу ЗСУ - президенте України, головнокомандувачу ЗСУ, командувачу Десантно-штурмових військ! Ми - командири десантно-штурмових батальйонів та дивізіонів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Ми – воїни, які першими дали бій ворогу на Донбасі 10 років тому. Боронили Донецький та Луганський аеропорти. Ми зупинили ворога у Вознесенську, топили росіян під Білогорівкою. Брали участь в контрнаступі на Харківщині, тримали місто Бахмут та звільнили Кліщіївку. Ми ніколи не давали задню та виконували сумлінно бойові завдання. Але, нажаль, настав час коли ми вимушені вийти в публічну площину" Джерело
Оновлення: Командира 80-ї бригади ДШВ Ішкулова призначать на вищу посаду, - Десантно-штурмові війська
На яку посаду? На який напрямок? Скільки це займе часу? На жаль, вірити на слово вже неможливо. Залишилося стежити за руками: і за результатами.
Розглянемо питання з суто статистичного боку: ворог, це не суцільна залізо-бетонна стіна. Просто з міркувань статистики в одному, двох, п'яти місцях слабке місце ворога збіжиться з сильним, компетентним підрозділом ЗСУ, очолюваним компетентними і патріотичними командирами, і вийде прорив, який можна буде розвивати далі. Так було у всіх війнах. Є тисячі прикладів в історії воєн.
Чому воно не відбувається в Україні?
Чому кожен успішний підрозділ не тільки не підтримується; не розвивається; а навпаки: стає метою перевірoк, переформувань та перетасувань?
І знову.
Де з цього користь перемозі; нації; її незалежності, та майбутньому? Кому від цього користь?
За фактом: найбільш компетентні, патріотичні підрозділи вже бояться втручання вищого командування. Це тому що нічого доброго такі втручання не приносять: що ми бачимо, в реальності? Так, на цьому шляху можна перемогти? Чи потрібна вона ще, перемога?
Тут можливо варто нагадати такі очевидні істини:
1. Шляху в майбутнє «як завжди», тобто через совок і якщо не гірше, може не існувати.
2. Україна втрачає пам'ять; тa традиції перемог на землі. Чи можна дійти до головної перемоги, не перемагаючи ворога, не завдаючи йому нищівних поразок?
3. Bже в осяжному майбутньому Україні маячить сценарій «як завжди»: відвернути від майбутнього бо ми йти туди не можемо/хочемо, i це означає, що не може ніхто.
Все це очевидно і лежить на долоні. Це може бути поворотний момент і Україна має важливий вибір iгнорувати який далі просто не можна.
Так, розгойдувати човен це погано. Але й йти до перемоги наосліп, із зав'язаними очима ще жодного разу в історії: за сто років, не привело до результату. Україна має вирішити своє майбутнє. Це не можуть зробити за неї, в черговий раз, фізіономії та крісла. Це було б не просто безглуздо: а й зрадою пам'яті тих, хто вірив у цей шанс на майбутнє і віддав йому все.
Якщо мета, результат України: це перемога, то країна та її лідери мають довіряти один одному повністю, у всьому і цілком. Як і кому це може бути незрозуміло?
Тому що перемога, це не промова, навіть не віра та твердження.
Перемога: це результат.
І тому мовчати: не можна. Бо якщо не вийде перемога, то залишиться тільки "як завжди": за умовчанням та дефолтом. І знову ми повертаємося до підстави, що ці завдання: незалежність; майбутнє; перемога належать не кріслам; а суспільству: думаючим громадянам. Громадяни відповідають за результати; за свободу та майбутнє своєї країни. Так: зрозуміло. Так воно має сенс.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma