На світлині: колишня регіоналка, нищивник української культури, Дробот І. Б.
Музеї – це важливі осередки культури. Вони зберігають історичні артефакти і надають нащадками інформацію про їх предків – як і чим вони жили; до чого прагнули; в що вірили; на що сподівалися. Недарма окупант в одну з перших черг завжди нищив музеї, позбавляючи поневоленого народу його історії – та шляхом підтасовки фактів, крадіжок історичних цінностей робив фальшиву історію собі. Всі знають, як працювали фахівці з нацистської «Аненербе», які по всіх окупованих країнах та по всьому світу шукали артефакти, щоби підв’язати їх до «великого арійського минулого» Німеччини. Тож сумна доля окупованих територій не оминула і Україну – як царська Московщина, так і більшовицька, викорінювали історичну пам’ять українців. І в цьому їм дуже старанно допомагала так звана «Російська Православна Церква», яка була дієвим інструментом спочатку царського режиму, а потім і більшовицького.
Приведу наочний приклад: в Києві, на території Києво-Печерської лаври, яка до 2023 року була у володінні московських попів, знаходиться музей театру, музики та кіно України. Директрисою в ньому багато років є така собі Дробот Ірина Борисівна. За часів Януковича вона змушувала своїх працівників вступати до партії регіонів, осередок якої діяв в керованому нею закладі. І справа не в тому, що осередки цієї промосковської партії були тоді на більшості підприємств та закладів офіційно чи на рівні внутрішньої лояльності та неформального тиску, але в тому, що ті, вже колишні, регіонали і досі завідують українською культурою. Нагадаю – на території, що була найзапеклішим московським заповідником та розсадником «скрєп». Тим більш – при наявності осередку промосковської політичної сили, який формував як внутрішню політику установи, так і світогляд працівників. Які і зараз займають там ключові посади. Молоді ж спеціалісти в музеї не затримуються – з ними укладають короткотермінові контракти, по закінченню яких новий контракт не укладається. Проте колишні регіонали почувають себе вільно і по господарськи. Не виключено, що вони мріють про повернення старих часів, коли панувала промосковська ідеологія, носіями якої вони і були. Про це яскраво свідчить такий факт:
- Коли розпочався повномасштабний напад, і московські орди були під Києвом, в музеї було терміново демонтовано частину експозиції, а саме – матеріали про героїв Крут; про Українську Народну Республіку; великий банер з текстом проголошення УНР. Хоча вказані матеріали і мали великого символічного значення на тлі чергового нападу московитів, але вони не були рарітетами, які треба було би евакуювати. Демонтажем, за свідченнями, займалася Дробот, разом з кількома працівниками музею (колишніми регіоналами). Натомість, справді цінні музейні предмети, такі як видання «Кобзаря» з автографом Т.Г. Шевченко, особиста зброя Марка Кропивницького, сценічні сорочки Марії Заньковецької та Миколи Саксаганського Ніхто евакуювати не збирався. Тож увесь той «демонтаж» евакуацією неможливо пояснити. Хіба що перевзуванням перед палко очікуваним окупантом, який в мріях регіоналів, мав принести звичний їм «русскій мір» та старі, також звичні, порядки.
Вилучення саме українських державницьких матеріалів в найбільш критичний момент війни, свідчить про невипадковість цього рішення. Воно було прийняте під впливом політичної та релігійної антиукраїнської орієнтації як самої Дробот, так і її довірених працівників – колишніх партайгеноссе. І зараз вони так і керують нашою культурою, яка для них є чужою та ворожою. Чи слід казати, яким є таке «керування»?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma