Не аж така вже й новина про культовий фільм "Пропала грамота", що в знаменитій сцені "Пустити один одному кулю в лоба" автор сценарію Іван Драч використав майже дослівно оповідку отамана Головатого...
Але більшість посполитих і досі думає, що сценарій писав сам Гоголь Микола наш Васильович
===
Після того, як отримали в Петербурзі новину про зруйнування Січі, "Білий із Головатим виїхали з Петербурга і шлях свій продовжували в сильному смутку. Куди податися, де пристати, чим зайнятися? Ніякої втіхи, ніякої надії в майбутньому! Одного дня, бувши заскочені сумом більше звичайного, міркували вони - навіщо їм далі жити?
Після суворого розбору свого становища дійшли згоди, що все скінчилося для них і залишається тільки позбавити себе життя. Так припустивши, приготували собі по два пістолі з надійними зарядами; вирішили, щоб Головатий читав вголос звичайні молитви, і коли буде закінчувати «Вірую», то при словах: «...і життя майбутнього віку» приготуватися обом, а на слові «амінь» один в одного вистрілити, і хто буде не зовсім убитий, той пістолем своїм дострелить себе. Щоб же їм в такому підприємстві не завадили, вони вирішили знайти на шляху придатне місце.
Коли вони проїжджали повз красивий гай, місце їм сподобалося, вони обнялися по братерськи, попрощалися до скорого побачення в майбутньому житті і стали по місцях. Головатий почав читати молитви ...
- Читав же я, - згодом розповідав Головатий, - зовсім не так, як, бувало, читав на криласі - побіжно, але скільки можна повільніше - і всяке слово намагався вимовити ясно; при закінченні ж кожної молитви клав великий земний поклон; - вже дійшов до «Отче наш», все читаю ... При слові «визволи нас від лукавого» раптом прийшла мені думка ... Я зупинився, опустив пістолі і, звертаючись до Білого, запитав:
- А знаєш що, батьку?
- А що? - запитав Білий з колишнім похмурим виглядом.
- Ось се ми постріляємося?
- Атож!
- І нас тут знайдуть мертвих?
- Еге ж!
- І скажуть: ось два дурня, запорожці, вірно, напилися до нестями і пострілялися, самі не знаючи чого. І нас закопають як собак, і ніхто не дізнається, навіщо ми пострілялися, і нам не буде ні слави, ні честі, ні доброї пам'яті.
- Так що робити? - запитав Білий, трохи подумавши .
- Цур йому стрілятися, батьку! Поїдемо далі.
- Справді, цур йому! Поїдемо, - повторив і Білий, опускаючи пістоль.
- Що буде, те й буде, поїдемо! - сказали обидва, запроторили пістолі на місці, призначеному для злочину, поклали по три земні поклони, старанно просячи бога про прощення, потім обнялися, наче знову побачились, потягнули з дорожньої боклажки й поїхали далі.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma