"Наших знову тягають у КГБ, - отримує листа герой цієї книжки. - Допитуються про минуле. Питали за тебе". "Чого вони риють? Я своє відсидів", - подумав 62-річний Іван Гончарук. Зайшла донька. - Наталю а якщо з людини зняли судимість, то чи можуть знову відновити справу? – запитав старий. - О, пап, врядлі - відповіла та й пішла у своїх справах". Насправді другий реченець каторги колишнім зекам могли накинути навіть за неоплачений проїзд у трамваї. Історія родини автора цих рядків знала і не такі підступи з боку влади (навіть "незалежного" періоду), коли "незручних" для неї "націоналістів" просто ліквідовували.
Тож не дивно, що 12 липня 1989-го, за два роки до відновлення незалежності України, радянська влада розстріляла Івана Гончарука, колишнього вояка Української повстанської армії, про що мова у книжці "Справа Гончарука" Лесі Бонларук. Дев’ятнадцятирічним її герой покинув рідні Грудки на Волині, пройшов табори Колими й повернувся до України аж у 1970-х. КДБ і прокуратура Волинської області 1987-го відновили кримінальну справу, сфабрикувавши нові обвинувачення на підставі давніх матеріалів, доносів сусідів та тиску на свідків. Натомість показовий суд у Камені-Каширському довів, що навіть під час перебудови радянська система вбивала.
Аж 2021-го Івана Гончарука посмертно реабілітували, а місце його поховання й досі невідоме. Організатори та судді цього процесу ще живуть у незалежній Україні, отримують багатотисячні державні пенсії та не притягнуті до відповідальності. У своїй книжці, опрацювавши сотні архівних документів, спогади очевидців та Іванових рідних, авторка живим репортажним викладом повертає історію останнього розстріляного повстанця до національної пам’яті й наголошує: щоб відновити історичну справедливість, важливо не тільки реабілітувати жертв режиму, а й покарати причетних до репресій.
Леся Бондарук. Справа Гончарука. Останній розстріляний повстанець. – К.: Локальна історія, 2026
Ілюстрація: Ніл Хасевич
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma