Не буду повторюватися про історію, aлe ось коротка сума від Ліні Костенко:
Сьогодні, зайшовши вже солідно в друге століття боротьби і після спроб кількість яких може не укладається на одній руці, доводиться зробити припущення, гіпотезу: що перепити, парадокси та петлі українського шляху до незалежності мрії та надії якого сягають глибини століть, не є випадковими збігами і навіть не лише підступами спадкового злісного ворога.
Можна писати довгий філософський аналіз причин та коріння. Але він же приведе прямо і неминуче до того ж висновку що й коротка вибірка зі зведення новин. Просто дивимося:
Встановлено особи співробітників служб які стежили за журналістами.
Країна вже тижнями та місяцями чує про серйозний дефіцит кадрів на нулі. У службі явний надлишок кадрів, два десятки підготовлених фахівців у чудовій фізичній формі явно не мають чим зайнятися щоб виправдати отримання зарплати (не від царка з першим міністром; від народу, безпека та майбутнє якого стоїть на лінії у ці дні).
Просте та логічне питання: коли закінчується безстрокова броня?
Наступна новина, дивимося: "буде розроблено новий справедливий механізм бронювання працівників підприємств...".
Йдучи на третій рік війни він все ж таки буде! в туманному але прекрасному далеко, вже можна не дивіться на Англію де за лічені місяці виробництво бойових літаків було збільшено втричі при загрозі нацистського вторгнення за часів Другої Світової.
Але це ще не кінець парадоксу, може навіть не початок. Зверніть увагу на "працівників підприємств". А ще інших працівників, це ніяк не стосується?
Працівників судів, які йдуть у заслужені відпустки не завершивши важливих для країни питань, щедро оплачені народом безпека та майбутнє якого ...., ніяк не стосуються питання справедливої мобілізації?
Працівників прокуратур, служб та відомств?
Хто тут хоче продовжувати грати в наївні ігри на кшталт "ми не розуміємо, а ви не бачите": йдучи на третій рік війни за виживання в боротьбі з сильним та безжалісним ворогом який, якщо тільки матиме змогу, закотає все в бетон та асфальт, у Чечню та Туву? Хто ніяк не може зупинитися, наче нічого не було, ні дзвінками, ні позивами, ні Бучею, Бородянкою, Маріуполем, Мар'їнкою, ну просто ніяк тa нічим, уже: факт.
Чи може Україна перемогти, якщо для одних цe війна, а для інших: бізнес як завжди? Сьогодні це питання не можна заграти, заговорити і згодом, непомітно відсунути під килим як якісь незручні закони чи реформи: може вийти провал; програш. Не вистачить дронів, снарядів, кадрів або одразу всіх тому що совок може робити слова, пересадження та крісла, але не реальні результати які вже життєво важливі для перемоги.
Виграти цю війну через совок? шансів небагато. Шансів мало: значить усе може повернеться назад у совок, якусь його версію та інкарнацію. Бачите: це просто кільцева логіка, і жодних парадоксів. Старе, як завжди: совок може породити лише самого себе; і породжував; і породжує, на другому заході, тa на сорок п'ятому жодних добрих сюрпризів тут не буде.
Це і є парадокс української незалежності, той самий: як змінити накатану історією колію не змінюючи нічого по суті, в адміністраціях, урядах, та й у собі? Чи можна змінити, чи вийде? Або, показавши чудеса героїзму (і це без найменшої іронії) все знову закінчиться апатією та втомою, і якимось каламутно-гнилим компромісом із минулим від якого сподівалися, мріяли й писали, піти?
Але писати надії та мрії на папері це не те саме що писати майбутнє в реальності. Українська незалежнасть має мати реального, надійного власника тa гарантора: той, хто візьме на себе всю відповідальність за перемогу; за реальні реформи; і за будівництво вільної, сильної та процвітаючої європейської країни: для всіх її громадян. Це шлях до вирішення парадоксу та розриву вікового кола нездійснених надій та сумних пісень.
Вже ясно, втім на черговому заході та колі історії що пересилати цю відповідальність далі просто нікуди й нема кому. Намальовані персонажі та офіси якісь пересадження та перевдягання совкових крісел та персонажів не створювали і не створять нового, яке сьогодні потрібно вже як питання виживання нації. Перемога не вийде як якісь паперові "закони" та "реформи" по нескінченному колу - просто сама собою із повторення кіл та мантр минулого. Kадри перемоги; дрони та оснащення перемоги, сто відсотків, 101 та 110% ефективні команди управління та координації, розробки та негайного впровадження інструментів перемоги: нічого з цього не вдасться вичавити стільки скільки потрібно для перемоги - не ролика на марафоні, зі втомленої, відгодованої совкової системи яка знає тільки як відписуватися; доглядати за собою; та красти. Так, в цей самий час кожна така новина просто піднімає рівень нерозуміння України в нормальному світі. " Навар 70% на зимових куртках для бійців та 200 на яйцях", як девіз.
Досягти змін, реального просування до перемоги: не демонстрацією результатів: у справді справедливому наборі кадрів перемоги; у постачанні перемоги; у розробці інструментів та методів перемоги; ефективно як годинник працюючого механізму оснащення та організації перемоги; а паперовими перестановками та пересадженням крісел, слівцями типу "перезавантажень" та "оновленнь"?
Усе це ми вже бачили, колись, і це, найбільше з усіх проблем і неузгодженостей, не дає великого заспокоєння і впевненості в ці вирішальні дні. Тому що це не чергове шоу "реформ" а боротьба країни за незалежність, за єдине майбутнє країни і народу. Aлe xтось або не розуміє різниці; або не може та не й хоче її розуміти.
Слова відомої української пісні говорять що настав час розірвати тa скинути вікове прокляття. Aлe, як стає зрозуміло в ці дні, шлях до цього результату лежить не лише через героїзм і самопожертву, а й важливіше: через зміну себе.
Подорослішати; стати сильними й жорсткими; не брехати собі та не приймати брехню від інших не дивлячись на посади; не приймати та безжалісно відкидати все непотрібне, брехливе, таке, що відводить убік; завжди намічати мету та досягати її; спрямовувати й фокусувати всі зусилля на досягнення мети; перевірити раз і два чи вона справді досягнута. І йти далі, наступний крок.
Один із таких кроків опиниться вже за межею перемоги. Це: метод і шлях, ясний тa надійний. Робити як завжди та сподіватися на інший результат? Чому? І звідки?
Історія України вкотре знайшла себе на історичному роздоріжжі. Щоб розірвати вікове прокляття та парадокси, сьогодні, у ці дні у української перемоги має встати та стояти, до самого завершення шляху, власник і гарант: українське громадянське суспільство. Само по собі це ще жодного разу не виходило. Переадресувати цю місію тa відповідальність: нікому.
Україна вкотре обирає свій шлях у майбутнє. Від цього вибору не можна втекти, відкласти чи передати. Його має зробити кожен.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma