Період, що передував квазі-псевдо-"виборам" зовсім не вписувався в плани Кремля.
Спроби заморозити агресію або принаймні показати якісь хороші новини провалилися. Ніхто в усьому світі, за винятком деяких безнадійних (але все ще корисних для режимів) ідіотів або маріонеток не клюнув на наживку "переговорів" тоді як Росія просто відхопила шматок сусідньої землі і прагне легітимізувати це за допомогою ритуалу який не має нічого спільного з демократією, в агресивній, тоталітарній державі.
Чого можна очікувати після виборів? Значна більшість населення держави-агресора вже відчула і пережила на собі принаймні деякі наслідки війни, яка триває вже третій рік. Тепер вони знають ще дві речі: a) що вибори були вкрадені; і б) що немає жодної надії на покращення, поки режим залишається при владі.
Такий настрій населення (вже мовчазний, без ентузіазму) можна розглядати як ризикований і небезпечний для режиму і з цієї причини, на мою думку, він утримуватиметься від радикальних заходів які можуть мати серйозні наслідки, наприклад, від тотальної мобілізації. Замість цього режим намагатиметься утримати ініціативу і використати максимум наявних у нього сил, щоб дотягнути до кінця виборчого сезону в США і отримати там певну допомогу. Розмова про цей бік розвитку подій досить довга і заслуговує на окрему публікацію.
Іншим важливим фактором є поява реальної збройної опозиції режиму, і я не маю на увазі псевдоопозиційні ігри в ім'я колишнього лідера, які, швидше за все, певним чином якщо не повністю контролюються режимом. Режим добре розуміє що в умовах зростаючої непопулярності правителів в Росії та їхніх проектів, симпатії населення можуть розвернутися дуже швидко і не захоче розгортати масову репресивну кампанію. За такою перспективою цікаво і корисно спостерігати.
Це все про державу-агресора. А що стосується України? Цілком очевидно що для того, щоб рухатися до перемоги, Україна повинна нарощувати силу та вплив ударів по ворогу, причому робити це наполегливо і з наростаючою силою та впливом. Це легко сказати, але не так легко зробити, і на даний момент ми навіть не можемо бути впевнені, що це можливо.
Перший критичний ресурс перемоги - це люди, кадри перемоги. Ми бачимо що з цим завданням є серйозні, глибокі проблеми, і вже час про це чітко сказати: існуючі, пострадянські інституції, схоже, не здатні це зробити в тій мірі в якій це потрібно для перемоги і для суспільства. Це сьогодні є очевидним фактом, об'єктивною картиною. Я не буду довго про це говорити, це довга тема, оскільки вона, очевидно, критична, але результат у нас перед очима. У мене є лише одна рекомендація: активне суспільство України повинно, зобов'язане взяти на себе відповідальність за це велике завдання тa забезпечити його успіх. Совок може його провалити, це очевидно, і результат може варіюватися від великих проблем до катастрофи.
І ще раз треба чітко і вголос сказати, поки є час: добре донатити; аптечки, дрони, все. Але цього може бути недостатньо. Не можна просто робити свою маленьку справу і відсилати велику картину кудись Санта Клаусу. Не можна вже. Може вийти погано якщо велика картина не складеться: і ще раз. Треба побачити велику картину перемоги тa переконатися що в ній зараз є все необхідне для неї. Не великі слова; не жирна дупа в кріслі; результат має бути. І, на даний момент, це ще не так.
3-тя штурмова пропонує практичний підхід до набору кадрів перемоги. Треба шукати те що буде працювати і те що вирішить проблему. Не чекати. Не голосити в пустку. Досить.
Досить, досить посилати листи наверх, у пустоту, Санта Клаусу якого немає. Із совкового нічто ніяких добрих чудес не зробиться.
Немає сенсу голосити в порожнечу з почуттям виконаного обов'язку. З пустоти нічого не зробиться, саме.
Питання дуже, надзвичайно просте тут: хто візьме відповідальність; хто зробить; i коли? Це все, єдине рівняння на сто з лишком років спроб.
І так, ще немає всіх результатів які б повністю забезпечили українську перемогу і зробили її впевненою, невідворотною реальністю. Надій та молитов може не вистачити. Сьогодні потрібні результати.
Чи достатні кадри для перемоги? Ні.
Чи необхідні матеріальні ресурси для перемоги? Ще нi.
Бачите? Це завдання України у 2024, цього року. І вона, її виконання чи ще один провал цілком може вирішити та визначити результат.
І окремо для тих, хто цікавиться може. Ось той "просто проект" про матеріальне автоматичне бронювання: вiн нічим не відрізняється від прямого удару по єдності українського суспільства, спроба його розколу. Прямо та ясно, на папері. Це xто "просто" написав таке? Звідки йдуть коріння? Прозрійте може? Ваші побратими на передовій нищують ворога доки ви просто не бачите це прямо тут, навколо? Що таке Україна та її майбутнє: для вас?
Про союзників тут не буду, але вже напружує постійно, мало не в кожному виступі чути про надії на закордонні пакети та акти. В Україні чути, не на закордонниx пагорбах де це треба говорити. Пов'язувати долю української перемоги з рішенням когось десь не посилює її, і як це стосується незалежності?
І на закінчення, про опозицію в країні агресорi: її немає. У тоталітарних державах не може бути політичної опозиції: бо немає, не існує політики. Останні дії показали що навальний проект мабуть повністю контролюється режимом. Одним лукавим актом його лідерам вдалося створити режиму видимість успішних виборів та відвернути увагу населення незадоволеного війною та режимом від єдиного реального виходу: збройної боротьби. Це 5 із 5, відмінна робота (на режим, кого ще). Про будь-яку псевдо-опозицію в РоZZії яка не включає тa не веде збройної боротьби з режимом можна просто забути, як і про псевдо-вибори. Це сьогодні: точний індикатор та лакмус істинності.
Поки що все: далі працюватимемо і побачимо за результатами. Нашої роботи всіх: тільки так створюється майбутнє.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma