Веселі пригоди книжкових героїв – це те, що може захопити уяву і відволікти від тривожних буднів. А якщо до цього додати казкову магію, екзотичну подорож і не менш таємниче чародійство, то ефект від таких книжок буде подібний до чарівного коктейлю, що створить для вас неповторний настрій.
Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025
Книжка Ольги Вовк «Мишолосіє» – це художня казкова історія про дитинство Лесі Українки та її брата Михайла, побудована на поєднанні біографічних мотивів, народної фантастики й поетичного світовідчуття. Уже сама назва відсилає до родинного прізвиська брата і сестри – «Мишолосіє», яке підкреслює їхню нерозлучність і духовну близькість. Саме ця близькість стає основою пригодницького сюжету, де реальність природно переходить у чарівний світ ельфів, муз і таємничих підземель. У центрі оповіді – дитячий досвід відкриття світу: герої зустрічають ельфів, рятують маленького Дріма, потрапляють до володінь пана Оха й переживають випробування страхом, самотністю та спокусою багатства. Водночас казкові події мають чітке моральне спрямування: справжня цінність полягає не в золоті чи владі, а в дружбі, любові й здатності мріяти. Авторка делікатно вводить у текст мотиви творів Лесі Українки, зокрема образи Лелії, Музи та пана Оха, створюючи міжтекстовий простір, який розширює читацьке сприйняття. І ці образи надовго залишаються в пам’яті, хоч і не все насправді складається так, як буває у казках. «– А де наш пліт? А де лілеї? – Леся у розпачі розглядала ліс, який був холодним і пустим, ніби ніколи тут і не існувало Мишолосіє... – Ельфійко! Дріме! – покликав Михась... – Ельфійко... фійко... ко.. ко... Дріме... ме.. ме, – тільки луна донеслася опісля... З очей Лесі покотилися сльози. – Як так, братику? Як так..? – знову кілька кра- пель впало на землю. – Невже Мишолосіє більше не існує? – схлипуючи, запитувала Леся. – Не засмучуйся, шлях твоїх друзів тільки розпочався! – десь з-за дерева виглянула Муза. – Ти хто? – підскочив Михась, – Де наші друзі? – Вони житимуть завжди і навіть довше, ніж ти можеш собі уявити, – посміхнулася Муза до хлопчика, а Лесю взяла за руки і показала рукою вдалечінь, де ніби розгорнулася якась невідома вистава...» І справді, у казці безперервно звучить тема сили дитячої уяви: саме вона відкриває героям двері до Мишолосія – світу, де народжуються ельфи зі зоряного пилу й оживають квіти. Так казка стає не лише пригодницькою історією, а й поетичною розповіддю про формування творчої особистості майбутньої письменниці.
Лукаш Вежбицький. Африка Казика. – Х.: Час майстрів, 2025
Пригоди у цій захопливій книжці справді круті. «Оскільки я вирішив подорожувати на велосипеді, - розповідає її герой, - тож не міг не взяти із собою мого вірного двоколісного друзяку, який супроводжував мене в усіх попередніх мандрівках. До того ж ніхто такого ще досі не робив. Моя дружина Марися страшенно хвилювалася. - Ой, Казику.. - говорила вона, коли разом із дітьми проводжала мене на вокзалі, - як ти даси собі раду серед чужих людей? - Усе буде добре, Марисю, - заспокоював я її. - Знаю кілька іноземних мов, тож зможу порозумітися. - А що ти робитимеш, якщо зустрінеш людожерів чи лева? - Не хвилюйся, адже і з людожерами, і з левом можна потоваришувати, - пожартував я. - Тату, привезеш мені фото лева? Будь ласка. - син торсав мене за штанину. - Татусю, а мені привези мавпочку, - просила донечка. Я міцно обійняв дітей на прощання. - А тобі що привезти з Африки? - усміхаючись, запитав я дружину. - Мені нічого не треба. Пиши частіше, аби ми знали, що з тобою все гаразд. І якнайшвидше повертайся, - із тривогою в голосі відповіла Марися». Тож уявіть собі - близько 40 тис. км по Африці - на велосипеді. Казімєж Новак - перша людина у світі, яка самостійно двічі перетнула Африку з півночі на південь і у зворотному напрямку. І все це на початку 20-го століття. І хоч наш герой і був поляком, але народився він 1897 року у Стрию на Львівщині, у краю сміливих і відчайдушних людей. Хіба міг Казик сумніватись у своїх силах, коли ріс в оточенні людей, які доводили щодня, що неможливого не існує? Ще хлопчиком мріяв про мандрівки у далекі краї. Так, зі Стрия, з батьківського дому, здійснив він свою першу самостійну велику подорож. У 14 років, маючи в кишені лише кілька монет, він помандрував до Риму! І відтоді вже не було для Казімежа Новака ні закритих кордонів, ні нездійсненних мрій! Про що й читаймо у цій незвичайній книжці.
Галина Ткачук. Котулаки і цвіт папороті. – Х.: Ранок, 2025
На початку цієї історії нас одразу попереджають, що котулаки — це люди, які навчилися перекидатися на котів, і які найчастіше трапляються в Києві та його передмістях. У будь-якому разі, «Котулаки і цвіт папороті» Галини Ткачук – найцікавіше з магічного читва, яке тільки можна вигадати цієї зимової пори. Проте навіть герої цієї книжки знають, що чаклунство – ще не запорука успіху. І хоч котулаки в попередній історії з магічної серії і знайшли чимало цінних фоліантів, проте цього разу, щоб отримати справжні чари, вони мають усі разом вийти на змагання з іншою командою звірулаків. «— Отже, починаємо наше свято! — загорлав раптом Дятел Обачний і теж вийшов у центр кола. — Сьогодні на пошуки цвіту папороті вийдуть дві команди. Наше славне селище Добрий Дуб на цьому змаганні представляє команда «Котулаки». У її складі — правнуки Малини Зловісної під керівництвом Євгена Петровича! Ваші оплески!» Зрозуміло, що переможці змагань цього разу здобудуть цвіт папороті. І ясно, що Мирчик, Лев, Лада та капітан команди Євген Петрович з усіх сил намагатимуться вибороти перемогу, хоч довкола й кояться дивні й нелогічні речі. Що це означає та який стосунок має до справжньої давньої магії, варто дізнатися у новій історії про котулаків. І будьте певні, що без карколомних пригод при цьому не обійдеться. «Тунель над стежкою ставав усе нижчим і нижчим. А потім зовсім зник. Перед котулаками постала густа стіна кущів. — Ну що ж, — зітхнув Євген Петрович, — стаємо котами. Ножиці доведеться залишити тут, — і поклав їх на стежку. Однак Лев одразу підібрав ножиці. — Проріжемо собі шлях. — Леве, це нерозумно, — відповів Євген Петрович. — Швидкість кота, який лізе крізь хащі, значно вища, ніж швидкість хлопця, який стриже кущі. Почувши ці слова, Лада перекинулася через голову і стала кицькою. Разом із Мирчиком, який і так був у вигляді кота, вони прожогом пірнули в кущі. — У вас свій план, а в мене свій! — уперто відповів Лев».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma