Розбираємо нову тему. Що таке страх? Давайте разом знайдемо формулу страху.
Страх має багатовекторні напрямки.
Це не просто лінійне дійство.
Це обєм з багатьма компонентами.
Стає зле з серцем чи судинний криз, рана, укус змії і цей страх є дією для спасіння життя.
Швидких дій.
Страх війни, страх за країну, житло, ближніх.
Все це нормальне явище.
Не боїться тільки дурень.
Є страхи хворобливі нав'язливі.
Це вже не підконтрольно.
Контролювати страх можно.
Та потрібно мати дух, силу.
Але стати безстрашним можна на короткий термін.
А так страх буде завжди десь там в глибині душі чекати послаблення контролю за собою і тут як тут.
Страх народу використовують політики.
Його тонами жене телевізор.
Вибори страх технологій.
Це зло.
Демон.
Сильні не піддаються, а слабкі підсилюється і це вже страшно.
Там допомоги не чекай.
Демон страху.
Є і він завжди на лівому плечі.
Гуляє, п'є, чекає поки ти його не спровокуєш своїми словами.
Радість, все добре, а тут із за угла і він....
Боротися не допоможе.
Сила Божого Духу.
Лїтопис Правда Страх є ТІЛЬКИ у нашій сьвідомости, тож працюймо з нею і страхи пропадуть!
Анна Земко Страх - це песимізм, мовляв, все закінчиться погано...
Olga Stasiuk Страх що таке, питаєте? відсутність самовпевненості (чит. любові до себе в її заповітному вигляді). Не плутайте з обережністю й обачністю - це також від любові до себе походить.
Руслан Яковлев Ото I є та межа (разом)
Natalija Kročak Страх ...є таке відчуття .Це невпевненість в собі, в своїх силах, в тому, що буде завтра, в майбутньому. Страх охоплює нас коли виходимо із зони комфорту, коли очікуємо відчуття болю (тілесного чи душевного)
Natalija Kročak Я прочитала коментар, що страх-це песимізм ...але вважаю що це відчуття може охоплювати усіх людей і оптимістів і песимістів, а от настільки сильно і як довго триватиме -то уже залежить від конкретної особистості!
Анна Земко Так, але ж ми всі час від часу є песимістами, і оптимістами теж. Просто щось переважає.
Halyna Lewis ???? Немаю страху.
Можу тільки жаліти за втраченим чимось дорогим мені.
Ярина Дібрівна Є такий цікавий французький філософ Монтень. В нього є праця "Опыты" (я знаю тільки видання московською говіркою). В цій своїй філософській праці він теж розглядає різні емоціі зокрема. Треба перечитати....
Саме сильне почуття в людині, саме сильне почуття взагалі на землі – страх.
Ми народжуємся з почуттям страху. Ми дотуляємо нові види страху з перших, ще несвідомих часів нашого життя на землі. Нам свідомо прививають почуття страху наші батьки, вчителі, рідні, друзі, обставини…
Можна сказати, що страх, це самий надійний і самий невід’ємний супутник нашого життя.
Людина не може не мати страху. І навіть проживши життя і зрозумівши його суть, від усіх видів страху не можна відкараскатись.
Якщо хтось каже, що він не знає страху, то це або бравада, або незнання природи того почуття.
Генетично нам Творець з народження привив деякі види страху.
Можу сказати за себе. Я ніколи не зустрічалась зі зміями. Але страх перед ними у мене все моє свідоме життя.
Та якщо страх перед зміями можна пояснити отим біблійним змієм, який є спокусником, а відтак і тим, хто повернув життя людини на криву і важку дорогу, то як зрозуміти той же генетичний страх жінок перед… мишами…
Звідки він взявся в жінці?
Якщо покопатись, то в кожній людині відкриються несвідомі страхи, які ми не можемо пояснити, але з якими живемо все своє життя….
Гадаю, що деякі страхи ми несемо з попередніх життів, але більшість нам нав’язують.
А нав’язують, щоб тримати нас в покорі, в своїй владі, в своєму колі та щоб вивищитись над нами.
Значно простіше сказати дитині: не роби того, бо покараю, ніж пояснити, чому того не варто робити.
А ще, це так «радісно» і «приємно» мати силу і верх над маленькою людиною, хай та людина буде своя ж дитина.
Люди, в більшості своїй, нереалізовані, зажаті в лещата умовностей та правил світу, закуті в страхи перед батьками, керівництвом, «що скажуть люди».
Отой страх і та нереалізованість гнітять людину, не дають їй злету, тягарем давлять до земних правил, а значить, до страхів.
У нас, в нашій нинішній культурі та вірі, не має традицій звільняти дитину, людину від страхів, а навпаки, нав’язати їй їх, щоб підкорити своїй волі і своїм бажанням.
Колись, давним-давно, ще в прадавній нашій Вірі, були інші закони Буття – людина мала бути вільною перед Творцем і перед самим собою, бо ж вона є дитиною Божою, творінням Бога, але… така Людина має ЗАВЖДИ свою думку і своє бачення всього, а значить, таку Людину не покорити ніколи…
Саме тому, щоб покорити і підкорити і принесли нам іудейську, продуману і проструктуровану віру, де покора і покарання за непокору; де не треба думати ні про що, бо є Отець, намісник Бога на землі, який за тебе думає і знає все, навіть, якщо він тисячократно дурніший за тебе… Де за кожний свій поступок треба звітувати перед тим же Отцем Божим, і нести покарання, яке йому стукне в голову, в залежності від його прихильності до вас… Де навіть ім’я своїй дитині не мали права дати, а називав той же Отець Божий, який знову ж таки, давав таке ім’я, як йому стукне в голову, в залежності від настрою і від того, що ви принесли в мішку чи в гаманці йому за те….
Людина повністю обкружена і обцикльована страхами…
Ті страхи передавались з покоління в покоління, і вже несвідомо батьки переставали думати і тільки страх вів їх по житті, щоб той самий страх з рук в руки передати своїм дітям…
Виходу не має. І не буде. Ніколи. Тільки зі знищенням землі почнеться новий, вільний, справжній виток буття ЛЮДИНИ, як дитини Божої.
На сьогодні ми не діти Божі, а раби віри іудейської.
Допоки ми боятимемось, допоки іудеї правитимуть нами… А сила іудеїв і в тому, що вони маскуються. Маскуються під нас, під страх, під наші традиції, хоч насправді вони ЗАВЖДИ несуть в собі волю і власну думку і розуміння, що вони – Діти Божі.
Отже, скинути ярмо страху, нам не під силу, але, деякі види страху ми можемо зняти.
Суть тут в тому, що страх множиться. Він, як мікроб, непомітний, але присутність його видко всім.
І варто йому піддатись, одному виду страху варто піддатись, як налетять і всі можливі види страхів, і обсядуть людину, як ті мікроби, і вже їх не скинути з себе і не змести нічим, бо вони заволодівають кожною частинкою нашого тіла, кожною клітинкою. І множаться, і множаться…
Ми боїмось бути слабкими;
боїмось показатись не такими як усі;
боїмось показати нашу любов, щоб ту любов не сприйняли за слабкість;
боїмось не догодити батькам, керівництву;
боїмось показати наші справжні якості, щоб їх не використали проти нас;
боїмось признатись в своєму незнанні чогось;
боїмось втратити Друга, кохання, сім’ю, і тим самим дозволяємо взяти над собою верх;
боїмось сказати різке і вірне слово, щоб не образити людину тим словом;
боїмось, боїмось, боїмось…
В сім’ї хтось завжди старається взяти верх над іншими, зломити спротив і підкорити, щоб мати можливість жити як йому захочеться за рахунок інших членів сім’ї.
Частіше бере верх мужчина, бо він менш емоційний і менш чутливий до болю інших і тому, що жінка більше любить саме кохання і частіше заради кохання і любові уступає чоловіку, в надії, що він діє розумно, а даремно… Мій тато, бачучи, що в моїй сім’ї стосунки не такі, які на йогу думку мали б бути в сім’ї, сказав моєму чоловіку, щоб той мене трохи провчив – побив. Мій дуже «розумний» чоловік підніс мені те, як індульгенцію на право робити зі мною, що йому заманеться.
Я відповіла так: Ти можеш мене побити, бо ти мужчина, і ти сильніший за мене, але… якщо ти мене поб’єш, то я тебе вб’ю…
Питання верховенства в моїй сім’ї було закрите.
Та більшість, 95% жінок уступають… і несуть далі по житті страх перед чоловіком, перед сім’єю, і що страшніше всього, передають той страх в покоління.
Гірко те, що мужчина, взявши верх, (а тут треба чітко сказати, що бере верх мужчина не розумний, і тільки не розумний, бо розумний розуміє всю даремність і шкідливість такого верховенства), починає «пресувати» дружину, а за нею і дітей. Тобто, той мужчина своїх самих рідних і дорогих підлаштовує в угоду собі, робить з відносно вільних і цільних людей рабів для самого себе…
Хоч ми й вийшли з печер, але наші поступки кажуть, що ми там і досі.
Саме боротьба за кращий кусок м’яса, за краще місце біля вогню, за міцнішу, а зараз, за гарнішу жінку і штовхає мужчину на дикі поступки.
І тут не має значення, хто суперник - сусід, однокласник а чи й власний син.
Син сприймається татом, як суперник. Завжди.
Як воно буде далі, залежить від жінки, від мами. Зуміла показати й доказати татові, що отой крихітний чоловічок його продовження, його помічник, його опора і надія, стане тато синові другом і захисником, не зуміла, не вловила ситуацію – суперник. І чим дорослішатиме син, тим більше батько пресуватиме його і тим частіше доказуватиме, хто в хаті господар, хто має право на місце біля вогню, на кращий кусок м’яса.
Верховенство, як пережиток з камінного віку.
Жесть, але це факт.
Тут є двояке ставлення до того пресування.
Сильних людей таке відношення закаляє і самоорганізовує, слабких – ламає.
Але, навіть сильні люди, взявши оті невіглаські поступки батька за основу свого самовиховання, не позбавляються страху перед ним, і той страх не дає їм побачити іншу модель життя. А отже, подібну модель вони несуть і в свою сім’ю.
Буває, коли вони всупереч тій моделі дозволяють своєму подружжю взяти верх, але… отой страх, що сидить в них, не зрозумілий для подружжя, а позаяк ми одружуємось, дуже мало знаючи про людські і тим більше сімейні стосунки, то саме тому, такий великодушний поступок сприймається нами, як банальна слабкість.
І йдуть по життю розумні та цільні люди, обдаровані Богом та освічені, і можуть мати в цьому світі всі блага землі, але вага страху, завдана їм на плечі їх батьками, придавлює їх донизу, не дає їм можливості розправити груди і дихати вільно. І часто над такими людьми літає жар-птиця щастя і удачі, ось тут, чуть вище відстані витягненої руки, але не дістати ту птицю, бо не вистачає саме чуть – тих сантиметрів, на які ми зігнулись під вагою страху, накинутого нам батьками.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma