Там, де виділено, та ще й кацапською мовою, є оригінал "творчості" Лідії ІЦванівни Лазор. Окрім цього виділені заголовні літери початку строф, по яких можна легко вгадати ім'я та прізвище автора.
Герасим (хрипко):
-Му-му! Му-му! Му-му!
Алія Фріцівна надзвичайно спритно вихоплює у нього папірець і читає його, захоплено вигукуючи та притискаючи туди, де у звичайних людей має бути серце.
Алія Фріцівна:
- Ах-ах! Губернський наробраз
Подав заявку до Комітету
Щодо виділення національних премій,
Щоб мадам Пазор могла
Лауреатом стати,
Себе і всю країну прославити
Як літератор ахуєнний!
Я вітаю Вас, мадам,
Щиро вітаю:
Але тільки ось не Ви повинні стати лауреатом,
Шевченка премії, навпаки –
Лауреатом премії мадам Пазор
Шевченко б не став,
Народися він пізніше, коли б
Таку премію заснували.
І – точно затвердять, адже Ви –
Мадам Пазор! Фігура!
І стануть премію давати лише тим,
Успіхи чиї на терені поета
Мають бути грандіозними.
Мадам Пазор поблажливо киває і подає Алії Фріцівні конверт з щільного паперу, який вона квапливо ховає у глибини бюстгальтера.
Алія Фріцівна (у бік зали, злісно очерівшись):
- Знову підкинула копійку, немов жебрачці,
Яка на паперті стоїть
У храму Спаса, що на хабарі.
І що за жлобство – подавати так замало!
Тим не менш старенька, улесливо кланяючись і дрібно хрестячись на мадам Пазор, як на ікону, задкує задом до вільного стільця і сідає, всім своїм виглядом видаючи очікування халявного фуршету.
Журналіст (пхає під носа мадам Пазор диктофона):
- Будь ласка, о, мадам,
І повідомите для читачів секрети:
Як Ви змогли розвинути в собі талант,
Адже не інакше – за допомогою дієти?
Мадам Пазор (менторським тоном):
- Лекарство от болей – в природе лежит,
И в руки к нам попасть норовит.
А мы то лекарство ногами швыряем,
Порочную химию в себя вливаем.
Агатом здоровье играет,
И разум зарей вдохновляет,
Идеями ярко парит,
И жизнью в нас говорит.
Знаешь, мой друг, откуда талант взялся?
Мерой стоимости он исчислялся.
У евреев в старину монетой служил,
А в наше понятье – способность явил.
Один трудится – день и ночь,
Уж груз нести ему невмочь.
Но все равно в нищете прозябает,
А другой – в богатстве дурака валяет.
Родимые пятна нельзя отмыть.
Их можно только ножом соскоблить.
Но такие раны оттого бывают,
Что не всегда они заживают.
Журналіст, зиркнувши на персні мадам Пазор, оцінив міру вартості злиднів блиску поетеси.
Мадам Пазор (тим часом продовжує):
- Легкую пищу в желудок неси,
мясом напичкать его не спеши.
На голод и фрукты частенько сажай,
И постную пищу в посты подавай.
И если очень тело ломит –
И сердечко к хвори клонит –
На колени, мой друг, упади,
Изреки: «Меня, Боже, прости!»
Дар природы в нас каждом лежит,
Да раскрыться порой не спешит.
Лениво годами крепко спит,
Лишь к старости смело заговорит.
Истинный талант – правдой ветвится,
Красоту человечеству дать стремится.
Дорогу спешит добротой устлать,
И радостью в людях всегда сиять.
Я плод зеленый у таланта взяла,
И до зрелости его довела.
Дорогу открыла, чтобы ярко взойти
Дарованьем плодов, что собрала в пути.
Журналіст знову дивиться на мадам Пазор, і йому явно не віриться, що настільки дебелу постать вона набула, «часто саджаючи на голод і фрукти» шлунок. Підрахувавши вартість фруктів, необхідних для підтримки поетичного духу в цьому об'ємистому тілі, журналіст втрачає свідомість, не подужавши розумом грандіозність цифри з безліччю нулів. Герасим виходить на сцену і, з докором дивлячись на непритомне тіло, мотає головою. Потім, взявшись за ноги, витягує журналіста за лаштунки.
Герасим (за сценою, дуже голосно):
- Му-му!!!
Мадам Пазор прокашлюється, наче гренадер перед атакою. Поправивши буклі перуки жестом версальської манірниці, вона висуває свою могутню тушку до роялю. За рояль, відкинувши фалди голубенького фрака зі срібною продриссю, сідає жінкоподібна істота далеко не першої молодості, так само, як і мадам, що має нагороди – лише з музичної галузі. З-за лаштунків, стройовим кроком, з тріском вкарбовуючи підошви котурнів у підлогу сцени, виходить хор і шикується по ранжиру за роялем.
Мадам Пазор (високо піднімаючи груди, через що медальйони, хрестики, брошки та кулони приходять у бурхливий рух):
- Личности – Божий дар. Ода!
Заламує руки і, оточена райдужним діамантовим ореолом від перснів, починає співати застудженим, надтріснутим сопрано, немузично, зате голосно. Хор, молодецьки гекаючи, підхоплює кожні два останні рядки кожної строфи.
Мадам Пазор (співає, з уявним стражданням зображуючи вмираючу одалиску в суміші з Дездемоною, що її завзято душить Отелло):
- Личность – на разум опирается,
Познаниями насыщается.
Но только тогда она плоды даст,
Когда проникает в большую власть.
И аппетит чрезмерный жизнь съедает,
Салом свинцовым живот наполняет.
Ремень от него неспроста трещит,
А сердце к удушью тебя тащит.
Друг мой – личностью зовется.
О нем песня не поется.
Молва лишь злобная бежит,
Ведь он в начальниках сидит.
Игристый талант – спать не дает,
Он день и ночь все к себе зовет.
Идеи распахнуто родниками бьют,
И по пустыне рекою бегут.
Я на земле. То нет меня на ней –
Вся парю в небеснейшем цветеньи.
Душой сияю в синеве огней
И тут же вновь в земном варюсь волненьи.
Любой талант нам Бог дает,
Он из земли его берет.
И на творенье вдохновляет,
И крест нести нам помогает.
Ах, талант, мой талант, да не мучь ты меня!
А дай вороного быстрого коня.
Чтоб могла я на нем – домой поскакать,
И родимый свой край горячо обнять.
Зрелость всегда с годами приходит,
Хотя не всегда дела наши множит.
Она только тем плодородье дает,
В ком Божьими Заповедями цветет.
Отрадно по жизни, легко шагать,
Когда здоровье спешит обнимать.
Но коль от тебя оно вдруг ушло,
То наше счастье за тучи зашло.
Развивается талант каждый день,
И там, где солнце, и там, где тень.
И лютой зимою в рассудке зреет,
Цветок вдохновенья в себе лелеет.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma