Мені казали: «Ти не вмієш жити,
Життя прожив – нічого не нажив!»
Мені казали: «Треба послужити,
Щоб і собі ти дещо заслужив».
Мені казали поруч з ким стояти,
Щоб вистоять собі життя легке.
І радили, яких пісень співати,
І на «каком», даруйте, «языке».
Та є таке, що я не хочу вміти,
Й не вмітиму од роду і повік.
А доведеться в безвість відлетіти,
То й відлечу, як чесний чоловік.
Я не один. Все нас іще багато.
Ще тліємо, хоча й не горимо.
Нам нікуди вже далі відступати
Й несила наступати. Стоїмо!
Ми стоїмо, ми й досі на помості:
Напівзабуті і напівживі.
Ми стоїмо – в серцях немає злості.
Ось тільки нерви – де там тятиві?
Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п’ємо,
Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma