«Теорія розгойдування»: що банду Путіна можна переконати припинити агресію, чергуючи демонстрації та переговори, є марною та небезпечною для України в ситуації, що склалася.
Перш за все: це ірраціонально. Воно не узгоджується і не відповідає видимій та логічній реальності, і саме тому зазнає нищівної поразки, якщо його знову і знову намагатимуться втілити в життя, що обійдеться Україні реальними матеріальними втратами: як щойно ще раз підтвердилося. Реальність не обдуриш жодними вигадливими хитрощами. Дурню, який спробує це зробити, щоразу доведеться прочути болючі уроки.
Папери, слова, обговорення не змінять цю реальність, бо слова самі по собі ніколи її не змінюють. Кому, як не Україні, це відомо.
Реальність проста: коли у банди більше не буде військових, економічних та соціальних засобів і ресурсів для продовження агресії, у неї не залишиться іншого вибору, як її припинити. Ми дізнаємося про це не з якихось документів (1994 – ...) чи слів, а з фактів у реальності, яку ми бачимо:
1. Ракетні та безпілотні атаки на українські міста припиняються повністю.
2. Атаки та спроби просування й захоплення позицій на лінії фронту припиняються повністю.
3. Усі без винятку рухи ворожих сил на територію України та в її межах припиняються: повністю.
Така є Pеальність, і саме це вона нам розповідає про "Путіна, який прагне миру" у ній: у реальності. Ми маємо її вислухати й зрозуміти - інакше ми знову виявимося дурнями, які заслуговують на кожен новий урок і кожну нову трагедію.
Єдиний реальний шлях до відновлення безпеки та суверенітету України полягає в тому, щоб позбавити змію її отруйних зубів — повністю знищити агресивний потенціал держави-агресора, який вона не зможе відновити та відбудувати протягом багатьох років чи десятиліть.
Сьогодні це означає:
- Знищити військовий потенціал на лінії фронту i скрізь, незалежно від місця перебування.
- Знищити економічні можливості для продовження агресії.
- Знищити соціальну базу та підтримку агресії в державі-агресорі.
Цей шлях є справжнім. Він узгоджується з історією, логікою та реальністю: з ними всіма. Він не може бути хибним. Натомість «творчі ігри» вже четверте десятиліття поспіль (1992 ....) приносять і продовжують приносити лише руйнівні та катастрофічні результати. Навіщо перебільшувати – ми просто дивимося. Реальність говорить і показує нам щось важливе: ми мусимо до неї прислухатися.
Будь-які поступки, відстрочки та зволікання лише зроблять шлях України долішим, дорожчим і менш певним.
Taк: усе це разом. У України немає жодної причини для цього. Це суцільна безглуздість: саме зараз, коли справжній шлях нарешті став чітким тa визначеним.
Немає жодних раціональних підстав зупинятися щоб розігрувати дурні пантоміми перед тими, про кого ми напевно знаємо, що вони вже давно не здатні приймати раціональні, не кажучи вже про моральні та гуманні рішення. Це така сама дурість, як стріляти собі в ногу або зв’язувати собі одну руку, щоб боротися зі злим і підступним ворогом. Божевілля. Хто хоче йти цим шляхом, і навіщо?
Але ж ідея існує, отже, за нею мають стояти якісь інтереси, чи не так? Які саме?
Ну, ті самі: боягузлива сенильна нерішучість, параліч волі та рішучості навіть перед обличчям екзистенційної кризи.
Вони не настільки дурні, щоб не розуміти: за даної ситуації Путін не може зупинити агресію власноруч: це призведе до краху його режиму. Вони знають: якщо Україна досягне такого стану рівноваги коли Путін більше не зможе продовжувати агресію проти неї, він цілком може переорієнтуватися на інші напрямки та цілі.
Які напрямки? Де саме?
Тільки дурень або блазень – і в мене вже вичерпуються терпіння, ресурс дипломатії та бажання пояснювати, може ще не бачити: де caмe.
Ось одна з причин, а може, й головна, чому "друзі" радять не поспішати й спробувати ще раз. Але чи може Україна собі дозволити не поспішати? До жовтня залишилося чотири місяці: 120 днів.
Хто може забути про арифметику реальності? Хто може собі дозволити таку щедрість до підлого, кривавого ворога?
Час ігор та пантомім минув. Справжні друзі: ті, хто розуміє, підтримує і буде підтримувати Україну аж до вирішального моменту: повного знищення агресивного потенціалу ворога. Так: усього. Це єдиний надійний варіант як для України, так й її друзів та сусідів. Для всіх, нормальних.
Решті та іншим: втомлена посмішка і не зовсім дипломатичне муркотання, не забуваючи при цьому промовляти собі під ніс, щонайменше тричі: "ідіот, ідіот і іще раз, нудний, марний ідіот".
Поки Путін загруз у Україні він не нападе на нас, ситих і спокійних. Потрібно просто продовжити таке становище - і все буде ОК. Якось. Хтось розбереться головне, що після нас. А перемогти його зараз це надто ризиковано. Можуть бути несподіванки, а ми любимо ситий спокій на всю невизначеність. Саме так воно завжди бувало в історії. Бачите як просто?
Боягузливі та убогі мотиви - на поверхні. Нічого нового там нема. Тупа і боягузлива убогість - тепер навіть без виправдань що вперше.
Усe: ігри з реальністю мають закінчитися
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma