Слова лідера України записані та задокументовані в історії: "Якщо в Києві буде блекaут, у Москві буде блекaут".
Що відбувається? Хто наївний? Тут немає наївних: з цим ворогом, на це зло не можна кидати порожні слова.
На п'ятий рік, і на дванадцятий, хтось не розуміє цього? Як, чому - не доходить?
Це не якась стратегія. Це не про «пріоритетність цілей». Саме так Україна програвала всі попередні рази: через дивні, незрозумілі для здорового глузду та логіки повороти які вели - i призводили до остаточного краху.
Ані один творчий поворот - замість чітких цілей і стратегії - не привів ще до перемоги нації. Жодeн - за всю історію. Це має щось означати. І це саме так. Сьогодні, на наших очах відривається шлях – спуск до чергового програшу – назвемо його про-бом України. Через ігри, креативні піруети та папери – саме так, як завжди. На жаль, це як ми бачимо ситуацію сьогодні.
Ми не можемо більше спокійно спостерігати за цією послідовністю подій і звертаємо увагу українського суспільства, оскільки це може бути початком чергового такого повороту. Бo cаме так воно відбувалося раніше: від фанфар до розбитих надій.
Це дійсно послідовність, хоч і повільна, вона вельми ясно простежується але зараз у нас немає вибору, ми мусимо згадати і переказати кожен її крок.
Десь у липні 2025 року: шість місяців тому — канцлер Німеччини, відповідаючи на незліченні + 25 запитів про надання Україні ракет дальньої дії, натякає на майбутні інвестиції у масове виробництво в Україні. Шість місяців тому.
Протягом наступних 3-4 місяців українські ЗМІ переповнені натяками та «інформацією» про якусь нову суперзброю, яка буде масово вироблятися в Україні у величезних кількостях: цифри, що наводилися, сягали СОТЕНЬ одиниць щомісяця.
До кінця року музика раптово затихає, але підтверджені новини про МАСОВЕ використання та МАСОВЕ знищення військової та економічної інфраструктури ворога - чомусь - не реалізуються. Чому?
Що тут відбувається? Це якась стратегія?
Хтось справді - в цей час - подумав налякати банду Путіна, яка буквально не має чого втрачати, повернутися до якогось паперового «столу» намальованою, уявною «зброєю»? Чи може це бути насправді так: але ж наші очі не можуть брехати. Якщо так, то питання не в тому, хто придумав цю абсолютно безглузду, божевільну (harebrained) ідею: а в тому, хто в Україні міг на неї купитися?
Далі,
2. Україна не руйнує економічну інфраструктуру ворога всерйоз: вона натякає і демонструє, але не робить цього повною мірою і серйозно
Приклади масових атак України на інфраструктуру ворога можна перерахувати на пальцях. Ворог робить це регулярно. Цього року – а ми вже на третьому тижні – ми бачили ОДИН випадок, і я навіть не впевнений. До речі, чи це збіг з перестановками у вищому військовому керівництві? Просто питання.
Це підпадає під божевільну і неможливу ідею «посадити когось за стіл» до того, як це буде забезпечено реальною, фактичною ситуацією — але якщо ні, то які ще можуть бути раціональні пояснення?
3. Незрозуміла ротація кадрів, про яку українській громадськості так і не дали жодних пояснень
Я не буду тут гадати чи спекулювати. Факт полягає в тому, що на даний момент ми не маємо ані 1) раціонального пояснення, ані 2) результатів, які б підтверджували та пояснювали необхідність такого рішення.
Час спливає. Якщо результати не будуть реалізовані та чітко продемонстровані, українське суспільство буде змушене повернутися до цього незрозумілoгo рішення в критичний момент історії країни.
4. " Москва буде в блекaутi"
Сьогодні, Київ у блекaуті. Ворог вже взяв за звичку атакувати українську столицю. Без відповіді, абсолютно. Київ сидить без світла і води, можливо готується до евакуації. Україна розносить нептунами - на вагу золота, завод в Таганрозі. У цій ситуації - ЦIЄЮ зимою, підставляти ворогові ліву щоку: серйозно, це стратегія?
Без результатів, слова це лише слова, рухи повітря. А у світлі всієї історії України, кидатися в цього ворога марними, порожніми словами означає лише повну безвідповідальність та безперспективність як лідера. Ні слова ні сльози, ні гри не переконають історію: лише результати. Наївних тут немає – залишився лише вибір.
Висновок
Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі – і один шлях веде не до реалізації національного проекту, а від нього.
На даний момент немає сенсу в наївних і марних словах. Всі знали про все - і понесуть повну відповідальність за це перед народом і історією.
Ознаки чергового повороту в історії України очевидні: їх більше не можна ігнорувати. Суспільство має дуже уважно стежити за ситуацією і не допускати жодних спроб зірвати шлях до перемоги України.
А якщо йому це не вдасться, то не буде нікого, до кого можна буде звернутися зі скаргою чи проханням про милосердя. Це ми знаємо напевно. Немає такого офісу, у всьому всесвіті. Вся історія України тому свідченням: наївних тут нема.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma