Парадокс сучасної літератури полягає в тому, що несподівано культовою може стати книжка про економічне диво і трилер на історичну тему. Утім, незаперечним залишається одне – незважаючи на жодну скандальну тематику, будь-яке чтиво сьогодні може стати бестселером, якщо це професійно зроблений текст,
У цій історії Машині поклоняються. Жерці, які служать їй від народження, не стільки здатні бачити майбутнє, скільки зазирають у минуле. Її передбачень чекають з острахом, намагаючись розгадати знаки, які вона посилає. У постапокаліптичному світі роману Дарії Піскозуб людство знову живе в племенах, які воюють одне з одним за виживання, а загадкова Машина - все, що лишилося від цивілізації. Хтось хоче її олюднити, хтось бореться проти неї, але вона вічна і, здається, спроможна знищити те, що мала би оберігати.
Авторка - львівська письменниця, і хоч «Машина» її дебютна книга, вона вже здобула перемогу на конкурсі фентезійних романів «Брама-2019». Жанр технофентезі порівняно новий для української літератури, і це робить книжку Дарії унікальною. Постапокаліптичний світ, витворений авторкою, має свій лексикон, і список цих неологізмів можна знайти у глосарії наприкінці роману. Наприклад, там є слово «серцевир» - красиве й із досить непростим в незвичним значенням.
Дарія Піскозуб. Машина. – Х.: Vivat, 2020
Так само незвичне у цьому романі жахів навіть не те, як автор поводиться зі стандартним, здавалося б, сюжетом у цій жанровій ніші, а та динаміка у зовсім малодосліджених галузях жанру, в якою він веде свою оповідь. Тож, за сюжетом, компанія друзів вибирається на відпочинок у Карпати, де зупиняється на першій-ліпшій гостині, і де й трапляються жахливі речі у звичному дусі психологічного трилеру з детективом. Знайдений у шухляді оберіг часів Трипільської культури, смерть за загадкових обставин володаря знахідки, зв’язок із впливовими олігархами, які мають до цього стосунок – усе це сплітається у неабияку інтригу, обіцяючи шалений розвиток подій.
«Хрест справді був величезним, майже на всю долоню, - уточнює герой роману. - Придивившись краще, я нарешті зрозумів, що з ним не так – на ньому не було розп'яття. Замість звичного тіла Ісуса, що помирає від завданих йому ран, цей екземпляр міг похизуватися лише якоюсь мережкою незрозумілих ліній, зігнутих під прямим кутом. Я взяв Максову знахідку в руку та спробував оцінити її вагу. Грамів сто, не менше. Певно, срібло. І візерунок такий дивний, щось нагадує...»
Роман Стех. Дідько знає його. – К.: Зелений Пес, 2020
Ілюстрація: Michal Kus
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma