АРІАНА
ВЕДЖА
(арійський простір)
Арiйська проблема
у світлі Нового дня –
погляд з майбутнього
«Кожне покоління повинне написати свою історію. Нові події набирають ваги, і давні події треба розуміти по новому»
Дж.Б.С. Галдейн, проф.. Лондонського та Кембріджського університетів
«З усього написаного я полюбляю лише те, що пишеться своєю кров’ю. Пиши кров’ю – і ти зрозумієш, що кров є дух.
Важко зрозуміти чужу кров: я ненавиджу тих, хто читає задля розваги».
Ф. Ніцше
Ця книга називається «Аріана Веджа», що означає в перекладі з мови АВЕСТИ «Арійський простір». Хоча більшість першоджерел, використаних автором під час роботи, написані санскритом, але я не вважаю за потрібне брати санскритський аналог цього терміну – «Арья Варта» - з тієї причини, що свого часу священні ВЕДИ були підчищені та підроблені для своїх потреб узурпаторами брахманами. Брахмани – арієзовані динарці (триполійці) – колись фактично знищили в Індії арійську провідну верству, примусово ввели до стану Вершників місцевих ватажків (Д’АС’ЇВ), для себе ж захопили духовну владу і закріпили її, зробивши варни постарійського суспільства замкненими кастами. Тому авестична назва арійської імперії більше відповідає тому змістові, який автор хоче розкрити читачеві. Бо в Ірані (Аріані) не відбулося тих жахливих проявів спотворення арійського суспільства, які сталися в Індії. А обидва слова, що означають «ПРОСТІР» в авестичному та ведичному санскритах, звичні українському читачеві. Це є, відповідно, ВЕЖА («ВЕДЖА») та ВАРТА («ВАРТА»), які пов’язані з охороною певного терену – з ВЕЖІ спостерігають, а ВАРТА ходить дозором по контрольованому нею терену.
Ця книга написана мною для того, аби люди знали – ЧИМ НАСПРАВДІ БУВ АРІЙСЬКИЙ СВІТ, про який зараз так багато пасталакають всі, кому не лінь, не маючи при цьому не лише елементарного поняття про предмет розмови, але й свідомо спотворюючи уявлення загалу про життя, боротьбу та перемоги НАШИХ ПРЕДКІВ.
«Аріана Веджа» розкриває довге замовчування поняття арійської раси простою доступною мовою, не перевантажуючи читача нудним переліком антропологічних та археологічних даних. Український народ як ЄДИНИЙ спадкоємець земель прабатьківщини арійської раси, має знати правду про своє походження. Степи Лівобережжя – ось СЕРЦЕ Аріана Веджі, колиска всіх індоєвропейський народів.
Настав час збирати розкидане не нами каміння. Тож коло арійської України-Руси мають бути зібрані всі народи, в корені яких лежить арійська культура. Чужому, ворожому нам імперіалізмові Заходу, в основі якого лежить влада грошей, а також ворожому імперіалізмові Сходу, в основі якого лежить асиміляція підбитих народів, привласнення їх культурних надбань та приниження історичного значення цих народів, ми повинні протиставити СВІЙ імперіалізм, побудований на історичній расовій спільності. Зараз вже немає чистокровних аріїв ведичних часів, проте расова свідомість крізь тисячоліття проступає в народній творчості цілої низки арієзованих народів, де НАШІ предки назавжди залишились героями легенд, міфів та образотворчого мистецтва.
Також народні звичаї зближують нації, здавалося б зовсім різні, але в той же час виявляється, що вони виросли з одного спільного коріння. В нашому випадку – АРІЙСЬКОГО.
«АРІАНА ВЕДЖА» - ось гасло індоєвропейського (арійського) імперіалізму. Ми маємо повернути колишню спільноту арійського світу. Під знаком СВАРГИ, давнім арійським символом Сонця, НАША імперія припинить всі війни на своїх теренах, бо Аріана Веджа – це історичне правдиве утворення, на відміну від штучних – типу ООН та ОЄ. Відродження расового самоусвідомлення разом із наполегливою працею істориків зцементує країни Аріана Веджі в надзвичайну потугу, багату економічно і ще більше – високоякісними людськими ресурсами.
І тоді арійська експансія на Всесвіт вийде в міжзоряний простір. Хіба це не щастя?
На обкладинці книги – старовинний символ Сонця, вічного руху, прагнення до Світла, Знання й Щастя. Він має назву СВАСТЯ або СВАРГА. Історія Сварги для багатьох наших громадян обмежується 20-40-ми роками нашого століття. Мабуть А. Гітлер (Шикльгрубер) так добряче залякав т. зв. «світове співтовариство», що в уяві пересічної людини Свастя (Сварга) обов’язково асоціюється з Третім Рейхом. Але якщо поглянути у минуле, то Сварга виринає з часів палеоліту. На деяких скелях з петрогліфами тих часів наявно проступає Сварга: обабіч кола, що символізує безпосередньо Сонце, вибито чотири людські сліди, які вказують на вічний рух світила.
Свастя (санскритом – СУ АСТІ – «доброго буття») була улюбленим мотивом в творчості всіх арійських та арієзованих народів. Всім відомі грецькі меандри є нічим іншим, як спрощеним спастичним орнаментом, який колись символізував «кроки» сонця небосхилом. На своїй батьківщині, в наших степах, Сварга зображувалася з зігнутими вправо променями, що відповідало видимому руху сонця, коли стояти обличчям на Північ. Вже потім, коли арійська експансія повернула на Південь, з’явилася Сварга з променями, зігнутими вліво. Це відповідає напрямку руху сонця для спостерігача, який стоїть обличчям на Південь. Зараз використовуються обидва символи, але «південний» варіант є більш поширеним, бо він і досі вважається релігійним символом щастя і добробуту в індуїзмі та буддизмі.
На основі згаданих постає ще кілька видів Сварги: ТРИКВІСТ – трипроменева з обома варіаціями повороту променів та знак Вічного Сонця, вічного світла, знак АРІАНИ – подвійна Сварга, що має форму хреста, промені якого закінчуються Т-подібно. Пізніше геральдика назве його «стовпчатим» хрестом. Іноді таким буває і Триквіст. Полярність Сварги досить часто підкреслюється колом, яке охоплює Сваргу ззовні або вписане під перекладинками променів хреста. Типова МАНДАЛА (схематичне зображення Всесвіту) і є подвійною Сваргою, до якої вписане коло. Часто промені Сварги виходили за перекладинку, утворюючи додаткові хрести. Таким чином Сварга могла розростатися до нескінченності. В цьому теж переважає ідея Вічного Сонця, можливості самовдосконалення. Але така Сварга також і відображує будову Всесвіту – його атомістичну сутність.
Сварги-Мандали використовують для кращої концентрації енергії та свідомості під час медитації. Концентричні кола утворювали уявний тунель, який звільняв підсвідому єдність людини із Всесвітом, - з-під набутих рефлексів та бруду умовностей життя.
Зараз настав час звільнити людей від штампів пропаганди, які протягом кількох десятиліть вкарбовували негативне відношення до Сварги. Хибність расової політики Третього Рейху, який існував всього двадцять років, не може заплямити давній арійський символ щастя, символ самої АРІЙСЬКОЇ раси. Сором’язливе замовчування значення Сварги означає на ділі самознищення расової свідомості. Отже, Сварга повинна знов з’явитися на політичному небосхилі, але не як шовіністична емблема якоїсь окремої нації, а як об’єднуючий символ ВСІХ арійських та арієзованих народів. Ми, Сварогові онуки, НЕ МАЄМО ПРАВА (!) забувати своїх предків на втіху ворожій космополітичній пропаганді. Третє тисячоліття нової ери має бути осяяне Сваргою, під знаком якої об’єднання індоєвропейських народів, незалежно від віросповідання та відтінків кольору шкіри, відродить та розширить колишні кордони Аріана Веджі. Бо ми, нащадки Вершників, маємо право жити у СВОЇЙ імперії, де етнічні держави стануть суверенними складовими частинами нової, великої конфедерації – АРІАНА ВЕДЖІ.
Використання мною у тексті німецьких слів «untermensch» та «übermensch» потребують спеціального пояснення. Справа в тому, що вони мають давнє коріння в санскриті. Ці складні слова ведичним санскритом вимовлялися як «üntārmanusya» («не зоряна людина») та «ámbaramanusya» («небесна людина»). Фактично, німецькі назви є калькою давніх санскритських («unter» - нижчий, «über» - вищий). За своїм значенням вищезгадані німецькі слова відповідають тому змістові, який було вкладено у них аріями. Тобто вищою верствою в арійському суспільстві були Воїни, жерці та вільні люди арійського походження, а нижчою – підбиті аріями тубільні племена первісних дикунів (д’ас’їв – ДАС’Ї). Ф. Ніцше цими термінами позначив дві категорії людства: нижчу, що прикута до землі забобонами й умовностями та вищу, досконалу, яка прагне стати ще більш досконалою.
Übermensch мислить космічними масштабами, прораховує кожен свій крок, кожне своє слово, бо дія утворює Вічність. А Untermensch залежить від миттєвої примхи, як своєї, так і чужої. Перш за все, він шукає власної користі, нехтуючи інтересами своєї нації, раси і, насамкінець, людства в цілому. Суто расове забарвлення цих термінів у Ніцше набуває ідеологічного змісту, який мало хто зрозумів, адже цей філософ для більшості здається людоненавистником, похмурим та злим співцем недосяжного. Проте, достатньо уважно прочитати його твори, аби зрозуміти, що Ф. Ніцше ненавидів не саме людство, але людські вади. Саме проти них він виступав. А його «недосяжна» мета – Надлюдина, Übermensch. Вона є над досконалою, духовно над розвиненою ЛЮДИНОЮ, яка має вищі ідеали, аніж власний шлунок та власна кишеня. Ніцше мріяв про людство, позбавлене ненависті, жорстокості, брехні й зрадництва. І тому Ніцше є Великим Гуманістом. На відміну від усієї слинявої демагогічної псевдодемократії, яка говорить одне, думає про друге, а робить третє. Ось ці псевдогуманісти і є людоненависниками, бо за їхніми красивими словами криється гнила сутність падлоїдів. Ніцше ж веде до Правди й сяючих вершин Духа, а хробаки – «гуманісти», з ласкавою солоденькою посмішкою, виконують роль відомого барана на бойні, який веде отару під ножі різників, у даному випадку – до пазурів злих духів.
З певних міркувань, ані дореволюційні московські, ані совєцькі «історики» не проводили справжніх досліджень арійських могил, якими рясніє українська земля. Такі «археологи» здатні були лише на крадіжку з України скитського та давньоруського золота та срібла. Причиною ж нехтування арійськими могилами була як їх відносна «бідність» (на погляд мародера), так і – головним чином – великодержавне виконання ролі «старшого брата» Москвою та підтримання узурпаторських претензій москалів хохлами – малоросами, які лизали п’яти тим, хто підкидав до їхньої просмерділої національною зрадою буди обглодані кістки (звання, дачі, машини...) та інші недоїдки. Адже ретельне вивчення Історії наочно довело б повну непричетність наших північно – східних сусідів до арійської раси. Справа в тому, що український, вірніше – АРІЙСЬКИЙ, імперіалізм значно старший від московського. Визнання ж України батьківщиною аріїв означало б для москалів визнання їх неарійським народом, що призвело би до втрати ними будь – яких прав на спадок історії та культури арійської раси, зокрема на культурно – історичну спадщину Русі. Претензії Москви на первородство не витримують жодної наукової аргументації, саме тому «арійська проблема» ретельно приховувалася та приховується або нахабно спотворюється. Парадоксально, але іноді це робиться навіть під виглядом доведення української старшості!
Я ж прагну довести, що АРІЙСЬКОЇ ПРОБЛЕМИ НЕМАЄ ВЗАГАЛІ, що ця «проблема» штучно створена ніби-то дефіцитом інформації. Я не претендую на те, що моя «Аріана Веджа» має бути істиною в останній інстанції. Але якщо навіть по «Останкіно» одного разу вимучено, крізь зуби, під тиском незаперечних історичних даних, на питання «де ж був центр Аріана Веджі?», просичали : «В южнорусскіх стєпях» (на увазі малися, звичайно, українські степи Донбасу та Північного Причорномор’я), то – як кажуть – КОМЕНТАРІ Є ЗАЙВИМИ...
Значна розбіжність думок істориків щодо батьківщини аріїв походить, головним чином, від браку інформації, а також від небажання чи то невміння поєднати різні джерела давніх згадок. Тупа замкненість на певних авторитетах призводить до обмеженості та однорідності погляду на широку й глибоку проблему. Втім, можу запевнити Читача, що правдивими є ВСІ давні джерела інформації. Цей парадоксальний факт є наслідком того, що просторами Аріани, постійно розсуваючи її кордони, клани ар’я ходили по колу – по ВЕЛИКОМУ ЄВРАЗІЙСЬКОМУ КОЛУ – неначе хвилі у казані. Саме через це вони з’являлися з різних боків. Щоби зрозуміти це, достатньо подивитися на ті карти, що додаються до тексту «Аріани», де нанесені маршрути Вершників, їх пересування. Надзвичайна пасіонарність та потяг побувати на історичній батьківщині (про мету – далі), змушували ту чи іншу частину арійських народів, що давно знаходилися у мандрах, щораз повертатися до того Степу, де кінь вперше в світі підкорився арійській залізній волі, перетворившись з об’єкта полювання на засіб експансії та вірного друга Воїна – арія. До того ж, арії – кочовики виконували роль банку генофонду, постійно вливаючи струм свіжої пасионарної крови своїм осілим братам (нехай навіть у вигляді збройного підкорення).
Нащадки ж андрофагів (ЛЮДОЖЕРІВ – за термінологією Геродота), що мешкали по лісах та болотах, забувши своє угро – фінське коріння, вкравши й спотворивши до невпізнання на свій дикунський лад нашу мову, творять усі ймовірні перешкоди на шляху дослідження справжньої історії Аріана Веджі. Крім того, так зване «слов’янство» московітів теж загуло б у прірву небуття, бо вони не є навіть «слов’янами» (я використовую цей термін тільки через його поширеність. Але вважаю за потрібне підкреслити, що переконаний у штучності так званої «історії слов’янства», у тому, що вона є політичним витвором XIX століття і яка вже давно стала гальмом на шляху до об’єктивного вивчення історії минулого. Насамкінець, можна погодитись із проф. О. Пріцаком, що «слов’янство» – це, у кращому випадку, МОВНА спільнота, але ні в якому разі не етнічна. Так чи інакше, але московіти мають до неї вельми приблизне відношення...).
Тимчасово пануюча в Україні кримінально – спекулятивна влада компрадорської буржуазії продовжує розпродаж історичної пам’яті нашого народу, боязко відмолюючись вимагати від Росії повернення наших культурних цінностей, роздаючи дозволи на вивіз археологічних знахідок (значною мірою – унікальних) з України до т. зв. «старшого брата». З Москви та Петербургу це все йде за «бакси» на Захід, або ж оголошується «знайденим» московськими археологами на теренах Рязанщини чи Володимирщини, де до появи колоніальних поселень русів мешканці не мали навіть поховального обряду! Своїх небіжчиків андрофаги радо з'їдали, аби до них перейшла так звана «мана» («сила») померлих соплемінників.
До речі, коли на печатці московського ханства, лицемірно названого пізніше «князівством», з’явився двоголовий візантійський орел Палеологів (незаконно узурпований московським ханом внаслідок шлюбу з візантійською принцесою Палеолог, яка після розгрому Константинополя турками бомжувала по Європі), то присутність трьох корон над ним московські посли Івана IV пояснили європейським монархам так: «корони ці символізують Московське, Казанське та Астраханське ХАНСТВА». Аж тільки після утворення Петром I у 1721 році т. зв. «Російської» імперії, з’явилася версія (яка й досі висувається московськими прибічниками фальшованої історії) про значення цих корон як «Великої, Малої та Білої Русей». Хоча ще у минулому столітті історики добре знали, що терени майбутньої Московії НІКОЛИ до складу Русі не входили. Це були руські колонії, для яких існував спеціальний термін «Залісся» (згадайте лишень Переяслав – Заліський). Ось там, в угро – тюркських лісах, і треба шукати справжні корені «російської» історії. І писати її правдиво, нічого не крадучи в інших. Але, на жаль, саме ПРАВДИВА російська історія росіян і не цікавить. Більш того – відлякує. Саме тому, що вона НЕАРІЙСЬКА. Що ж, хай буде так, але яскравим фактом непричетності т. зв. «русскіх» (чомусь вони єдині у світі, хто називає свій народ і національність присвійним прикметником, а не іменником...) до арійської раси є їхнє хронічне пияцтво, яке вони, анітрохи не соромлячись, зарахували до «ісконно русскіх національних святинь» (!!!), і яке є типовою рисою угрофінів. Хто хоч раз у житті бачив туристів з Фінляндії, той мене одразу ж зрозуміє.
Я знаю, що ґвалт навколо моєї «Аріани» розпочнеться з УСІХ боків. Та цей ґвалт вже розпочався, а книга ж поки ще не була й видана! Я знаю, що мене через «Аріану» ще частіше стануть називати «расистом», «нацистом», «фашистом». Я знаю, що «вчені» і те сміття від політики, яке тусується в ній на рівні шароварного хору хутірських блазнів – вареникожерів, включно з т. зв. «видатними культурними діячами», називатимуть мою «Аріану» провокацією, ненауковою графоманією. Я знаю, що книга має певні недоліки, на які особливо натискатимуть «критики». Але ж найкращий засіб уникнути недоліків в книзі – це не писати її взагалі. Та я написав. І навмисно не викреслив з неї деякі емоційні моменти, бо писав кров’ю свого серця, а не бюрократичним хімічним олівцем. «Аріана» є, вона живе і починає свій шлях до Читача. Тому можу відповісти одразу усім, хто з приводу «Аріани» зчиняє - чи має намір зчинити - галас та скигління:
- Я НЕ РОЗРАХОВУЮ НА ВАС, ТИХ, КОМУ БІЛЬШЕ 17 РОКІВ, бо: моя генерація вже задовбана чужою національною, расовою та політичною пропагандою комуноідних людожерів, а ті, кому зараз за 20, засліплені снікерсами, тампаксами, Мікі Маусами та іншим брудом мондіалізму. Тільки для тих, хто не встиг влізти в багно відверто ворожих Державі та Нації ідеологій, я написав «Аріана Веджу». Лише для тих, хто хоче святкувати національні перемоги, а не поразки; лише для тих, хто вважає себе гідним пам’яті Вершників – предків, хто намагається не випустити бойового прапора з рук і не зганьбити цим честь Нації –
ТІЛЬКИ ДЛЯ НИХ МОЯ КНИГА!
Тому, Шановний Читаче, я не збираюся виправдовуватися перед «критиками» з будь-якого боку. Я знаю, що ця «критика» носитиме, головним чином, політичний та РАСОВИЙ характер з точки зору продажного шовіністичного світосприйняття мондіалістичного, московського чи хохлячого жлобства. Адже наведені у цій книзі факти базуються на підставі конкретних даних історичних досліджень – від філологічних до ядерних.
Щиро дякую всім тим, чия допомога мені сталася на потребі під час написання «Аріани». І всім читачам, хто б вони не були, бажаю :
СУ АСТІ!
Щасти Вам!
І. Беркут
Україна, м. Луганськ,
1996 р. н.е.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma