…Видавець видавав йому не лише книжки, але й по сто доларів на пиво щомісяця. Щоби той пив, а не витрачав час на пошуки роботи. Загалом для цього письмака – безпробудного п’яниці й безперечного літературного авторитета - важила не «літературна» поза, а «життєва» позиція, яка полягала у щоденній фіксації власної непотрібності.
Тож втеча в «аморальність», розкидана у малолітражних «Історіях звичайного безуму» Чарльза Буковскі (К.: BookChef) – з обов’язковими пиятиками, бійками та зґвалтуваннями – ніщо інше, як буденна риторика. У житті, до речі, те саме. З одного боку, відверто підтримував фашизм і одночасно стверджував, що якість життя визначається кількістю використаних жінок і випитих пляшок. Тож фірмовий стиль Буковскі - різкий і мінімалістичний - безумовно впізнаваний, а його оповідання брутальні і безкомпромісні, але разом із тим сповнені щирості, ліризму, жорсткого гумору та їдкої самоіронії. Особливо в книжці «Записки старого козла», зібраної з його газетних колонок.
Зокрема герої цієї збірки - пияки й повії, убивці й шахраї, місце дії - злидарські нетрі, бари й іподроми, теми розмов – здогадайтеся самі. «- СТУЛИ ПЕЛЬКУ! Малер, Бетговен, СТРАВІНСЬКИЙ! змушують тебе гарувати понаднормово задарма. без спочину ганяють твою змилену сраку копняками. а зачують від тебе бодай ОДНЕ слово, то миттю дзвонять інспектору з УДЗ: «Перепрошую, Дженсене, але маю вам сказати, що ваш хлопчина потягнув із каси 25 доларів. а ми ж теж тільки-но почали йому довіряти». - То якої ж справедливості ти хочеш, господи, Дюку, я не знаю, що робити. ти все нарікає і нарікаєш. напиваєшся й торочиш мені, що Діллінджер був найвеличнішою людино на світі. гойдаєшся у кріслі-гойдалці, п'яний у дим, і кричиш: «Діллінджер». Я також жива людина. послухай мене...».
Утім, світову славу всередині 1970-х Чарльз Буковскі таки здобув - по тому, як Сартр і Жене назвали його кращим з американських поетів сучасності. Але якщо у Жене був той самий благодійник Сартр, який свого часу витягнув його з багна, то Буковскі не мав нічого. Хіба що видавця, який, повторимося, зачувши у «чорнушних» писаннях свого клієнта запах грошей, почав видавати йому на пиво по сто доларів щомісяця. Щоби той пив, а не витрачав час на пошуки роботи. Утім, не знати, чи це допомогло, бо запої Буковскі мали аж ніяк не «літературний» характер, як, наприклад, у Гемінгвея чи Довлатова. Тож і маємо наразі самий лише «брудний реалізмом», який зробив з автора «Історій звичайного безуму» одним із найвпливовіших американських письмаків ХХ століття.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma