Enigma Enigma

Євген Харитонов

2019-12-26 22:06:13 eye-2 3342   — comment 1

ЗВИНУВАЧЕННЯ НА РОЗДОРІЖЖІ ?

ЗВИНУВАЧЕННЯ НА РОЗДОРІЖЖІ ?

 

Замість епіграфу: «Повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор зробив заяву після спілкування з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим про те, що у Авакова немає впевненості у справі Шеремета, інформують Патріоти України. Цю заяву миттєво підхопили українські інформаційні агентства та ЗМІ, оскільки скандальна справа набула небаченого резонансу в Україні. При цьому Арестович всього одним словом висловив своє ставлення до новини про відсутність впевненості у Авакова. "Ууупс", - коротко і дуже ємко прокоментував Арестович гучний заголовок одного з українських видань про сумніви Авакова. (https://patrioty.org.ua/politic/viiskovyi-ekspert-vsoho-odnym-slovom-prokomentuvav-nespodivanyi-povorot-u-spravi-sheremeta-309122.html)».

Інформація, звісно, шокуюча і певною мірою обнадійлива.

Водночас, залишається відкритим питання, наскільки влада готова «відіграти назад» і, власне, чи готова вона це зробити ?

У пошуках відповіді на нього пошукаємо аналогічні випадки в історії. Тим більше, що шукати довго й не треба. Достатньо згадати класичний випадок  - «справу Дрейфуса», котра була і залишається яскравим прикладом спроби влади та її фігурантів створити гучну карну справу, аби  на такому підґрунті звинуватити політичних супротивників, невдоволені верстви населення тощо у дестабілізації ситуації в країні.

Коротко згадаємо суть справи. Наприкінці ХІХ століття капітана Альфреда Дрейфуса, офіцера французького генерального штабу,  було звинувачено у шпигунстві на користь Німецької імперії.

Альфред Дрейфус народився  у заможній єврейській сім'ї. У артилерійських військах дослужився до звання  капітана, а потім був  переведений до Генерального штабу. Мав репутацію чесного, відданого Франції офіцера, хоча й не користувався популярністю у колег.

Але народився він, видно, не у той час і не у тому місці. У 1894 році у Французькій республіці, попри оптимістичну доповідь військового міністра генерала Мерсьє, зроблену у  парламенті, військове становище країни ставало дедалі загрозливішим на фоні швидкої мілітаризації сусідньої Німеччини. До того ж, у Генеральному штабі було виявлено зраду: хтось викрадав секретні документи.

У вересні 1894 року французька контррозвідка напала на слід можливого зрадника, знайшовши частини секретного листа, адресованого німецькому військовому аташе. Почерк автора листа виявився схожим з почерком капітана Альфреда Дрейфуса. Слідство не мало жодних доказів причетності капітана до написання цього листа, а експерти-графологи єдиної думки не мали: багато хто з них сумнівався у авторстві  Дрейфуса.

Але керівникам Генштабу треба було знайти шпигуна, і Дрейфус був ідеальною кандидатурою на цю роль: він не мав впливових заступників, а його єврейське походження могло викликати ненависть націоналістів. Тож на нього було зручно списати зловживання та загальні проблеми у французькій армії.

Оскільки Дрейфусу відводилася роль «цапа-відбувайла»,  з дозволу верхівки Генштабу відбувся витік інформації в пресу. Газети писали про злочинця-зрадника, який передав Німецькій імперії всі військові таємниці та плани Французької республіки. У суспільстві піднялась хвиля антисемітизму. Звинувачення у зраді Французької республіки єврея Дрейфуса дозволило   зробити євреїв винуватцями усіх бід французів.

Слідчий намагався довести провину Дрейфуса всіма можливими методами: змушував капітана писати в тюрмі то лівою, то правою руками, щоб досягти найбільшої схожості з почерком на документах, які слугували доказами зради. Щоб заскочити Дрейфуса зненацька, змусити його сказати щось компрометуюче його, слідчий вривався у спеціально перед тим затемнену камеру в'язня і направляв на того яскраве світло. Але капітан Дрейфус відмовився визнати себе винним в обмін на м'яке покарання і відкинув пропозицію про самогубство.

Дрейфуса судили військовим судом при зачинених дверях. Оскільки в обвинувачення не було жодних вагомих доказів, представники Генштабу послалися на військову таємницю - докази є, але їх не можна надати суду, щоб зберегти секретність. Попри грубий тиск, судді завагались. Тоді з відома військового міністра слідчий таємно від усіх передав у кімнату, де радились судді, грубо сфабриковану фальшивку - записку, нібито написану німецьким послом комусь у Німеччину: «Цей негідник Д. стає надто вимогливим». Цей «доказ» переважив шальки терезів на користь обвинувачення. Суд визнав Дрейфуса винним і засудив до розжалування та довічного заслання. Ошелешений захисник Дрейфуса тоді заявив: «Засудження Дрейфуса - найбільший злочин нашого століття».

З часом виникла ситуація, за якої влада, як здавалося,  мала шанс відновити справедливість. У 1896 році новим начальником розвідувального бюро полковником Пікаром було проведене повторне розслідування, у процесі якого було встановлено що, в дійсності, шпигуном є офіцер генштабу майор граф Естергазі, однак такий сценарій не влаштовував військову верхівку - адже їй довелось би визнати свою провину у засудженні невинного Дрейфуса. Майор Естергазі постав перед судом, але був виправданий, незважаючи на очевидні факти. Демократичні кола Франції знову були принижені.

Тоді відомий французький письменник, Еміль Золя написав статтю «Я звинувачую», яка була відкритим листом до президента Французької республіки : «Пане президент! Яким брудом ліг на Ваше ім'я процес Дрейфуса! «Коли правду ховають у пітьмі підземелля, вона набирає там таку нездоланну силу, що в один прекрасний день відбувається вибух, який руйнує все».

За образу влади Золя був притягнутий до суду, який виніс вирок:  рік ув'язнення та штраф. Золя втік до Великої Британії, звідки повернувся до Франції лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігур справи Дрейфуса в червні 1899 року.

Лист Золя сколихнув Французьку республіку та всю Європу. До процесу долучились французькі інтелектуали, друзі Золя, митці та політичні діячі. Справа Дрейфуса набула загальносуспільного значення не тільки у Франції, а й у всьому світі. Нестабільність політичного життя Французької республіки останніх років переросла в політичну кризу. Доля капітана французької армії стала втіленням політичної проблеми. Про неї почали говорити в уряді, палаті депутатів, вона була в усіх на вустах. Відтак справу Дрейфуса було відправлено на перегляд.

І отут влада вкотре, чи то проґавила, чи не захотіла використати шанс «зберегти обличчя». Реакціонери не могли допустити виправдання Дрейфуса, а суд знову не зміг їм заперечити. Дрейфуса знову визнали винним і засудили на цей раз до розжалування та 10 років заслання.

Повністю Альфред Дрейфус був реабілітований лише у липні 1906 року. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Справа_Дрейфуса).

Як на мене, зараз маємо подібну до тієї давньої справи ситуацію:  влада, ніби, хоче довести, що готова ретельно шукати винуватців. Разом із тим, це, поки що, лише роздоріжжя: або будуть намагатися безсторонньо шукати дійсних злочинців, або спробують підтвердити «вирок Дрейфусу».

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma