“Ми повинні перестати використовувати штампи “свої-чужі”, “сепари-укри”. За останні п’ять років стільки всього було сказано і не сказано, зроблено не так або в принципі не зроблено, що прийшов час виправляти помилки, вибачати та просити пробачення”. Таку заяву днями зробив радник секретаря Ради національної безпеки і оборони Сергій Сивохо.
Команда ВБН переконана, що вам - нашим читачам і прихильникам (а подекуди і критикам, що вже там) - немає потреби роз’яснювати, що цими словами “уставший від війни” Сивохо заявив про своє ставлення до українського народу. Ми вітаємо Сергія з тим, що жоден з його родичів та близьких не загинув на війні, жоден не потрапив у полон чи в’язницю за сфабрикованою справою. Але наголошуємо, що людина з такою позицією має право лише на позбавлення українського громадянства та безперешкодного перетину кордону з рф без права повернення.
Втім, вирішили проілюструвати репліку Сивохо свідченнями колишніх полонених, які повернулися на підконтрольну територію завдяки обміну. Цього разу до вашої уваги - свідчення двох жінок, яких бойовики багато місяців утримували у донецькому концтаборі - заводі “Ізоляція”.
Деякий час назад ми вам про нього розповідали - колишній мистецький простір на базі заводу бойовики після окупації Донецька перетворили на таку собі базу для полонених. Протягом п’яти років через “Ізоляцію” пройшли сотні людей. Серед них було двоє жінок - 54-річна донеччанка Валентина Бучок та 60-річна медсестра Галина Гайова. Колишні полонені дали інтерв’ю ЗМІ, у якому поділилися страшними спогадами про полон.
Валентину спіймали, коли вона проходила повз будинок Мотороли, і звинуватили у співучасті в його убивстві. Галина ж працювала у Докучаєвську та передавала свідчення про росіян СБУ - її звинуватили у шпіонажі.
Жінки розповідають, що в “Ізоляції” ними “займалися” спеціалісти. Буквально - спеціалісти з тортур. Випадкових людей туди не брали. А ті невипадкові керувалися у своїх діях спогадами полонених з часів Другої світової про катування. Начальником на місці був колишній працівник однієї з колоній Денис Павлович, позивний “Перший”.
Камера Галини та Валентини знаходилася навпроти катівні. “Я досі пам'ятаю скрегіт скотча, людей довго їм зв'язували. І потім до ранку - крики. Найчастіше вдавалися до катування електричним струмом. Вони одягали на пальці ніг петлі проводів, змочували водою і пускали струм, - говорить Галина. - Біль пекельний. Стискало всі м'язи судомою. І ти лежиш з голови до ніг примотаний до металевого столу, не можеш поворухнутися. Потім тобі дають краплі, щоб повернути до тями. Вони приносять чай і кажуть: “Дивись, як ми про тебе дбаємо”.
“Дбайливі” кати також не дають полоненим справляти природні потреби і б’ють - дуже сильно. Для цього наглядачі мають широкий вибір знарядь - алюмінієві, дерев’яні, гумові бити. Жінок же регулярно гвалтують, причому “ополченкам” дістається більше.
Є на “Ізоляції” лікар - його прозвали “Патологоанатомом” за “високу кваліфікацію”. Так, одного разу він прописав наглядачам ліки від тиску - замість 5 крапель по рецепту наказав прийняти 30. Ті ледве до ранку дожили.
За словами жінок, бойовики не визнають, що “Ізоляція” - це концтабір. З їх точки зору, це секретна в’язниця “МГБ”. Створена вона для того, щоб ламати полонених і змусити зізнатися в тому, в чому потрібно. Найстрашніше те, що, потрапивши на “Ізоляцію”, люди зникають зі зв’язку. І тоді вже невідомо, чи повернуться вони колись.
Вцілому радимо прочитати повне інтерв’ю Галини та Валентини. Сергію Сивосі - в першу чергу.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma